Я – Зозуля!, або про шанс на виправлення історичної помилки

2 місяці ago Інформ центр 0

Сьомого вересня 2014 року під час кваліфікаційного раунду ЧС-2014 збірна України по футболу на львівському стадіоні “Арена Львів”, виграла з рахунком 9:0 в команди Сан-Марино. А за 20 днів, 27 вересня, Дисциплінарний комітет Міжнародної федерації футболу на засіданні виніс рішення, згідно з яким відбірковий матч чемпіонату світу 2014 року між збірними України та Польщі з футболу 11 жовтня в Харкові мав відбутися без глядачів, стадіон “Арена Львів”, на якому грали українці з командою Сан-Марино отримав дискваліфікцію на відбіркові матчі за участю національної збірної до закінчення відбору на чемпіонат світу 2018 року, а на ФФУ був накладений штраф у розмірі 45 тисяч франків.

Причиною такого безпрецедентно-безпідставного рішення було звинувачення у використанні фанами вітчизняної збірної націоналістичної символіки, зокрема червоно-чорного прапора та портретів Романа Шухевича і Степана Бандери.

В ті дні, коли країна відчайдушно чинила спротив путінським агресорам на Сході, коли суспільство намагалося усвідомити причини трагедії під Іловайськом, в міжнародних ЗМІ розгорнулася кампанія антиукраїнської футбольної істерії. Вміло спрямована путінськими пропагандистами, за сприяння п’ятої колони апологетів Кремля в Україні, ця інформаційна спецоперація вже незабаром мала результати. Національна символіка, зокрема червоно-чорний прапор, банери із зображенням Бандери, Шухевича, Коновальця і навіть галицький лев, елемент герба короля Данила, стали токсичними для стадіонів Європи.

Звісно, ніхто тоді не вникав в деталі і сутність цих дій ФІФА, які були спричинені кремлівськими агентами. Та й про те, що незадовго до цього та ж ФІФА підписала спонсорський контракт із Газпромом теж не бралося до уваги. Це все аналізували спеціалісти вже згодом. Тоді ж ми отримали серйозний урок комунікаційно-контентної агресії проти України. Те, що футбол, як і спорт загалом, путінці використовують у своїх інформаційно-пропагандистських спецопераціях проти України підтвердилося й іншими прикладами.

Зокрема, 1 лютого 2017 року група ліворадикальних фанатів футбольного клубу з Мадриду «Райо Вальєкано» вчинила публічний тиск на керівництво клубу з метою недопущення переходу в клуб українського футболіста Романа Зозулі. Українця звинуватили у нацизмі, а офіс клубу обмалювали написами на підтримку «незалежності» Донбасу. Тоді перехід не відбувся, оскільки питання безпеки Романа стали пріоритетними для керівництва клубів «Райо Вальєкано» і «Бетіс», якому належав контракт футболіста.

За кілька днів, сьомого лютого, під час матчу Кубку Німеччини з футболу групка вболівальників мюнхенської «Баварії» провела миттєву (менше хвилини) акцію протесту проти українського футболіста Романа Зозулі. Вони вивісили банер з написом: «Наці, забирайтеся з футболу. Зозуля, йди геть». Така «вірусність» навряд-чи могла бути спонтанною. За цілеспрямованим цькуванням українського футболіста проглядалася рука спецслужб Кремля.

Історія із звинуваченнями Зозулі у нацизмі повторилася і 2019 року. У квітні іспанський лівий політик Пабло Іглесіас у інтерв’ю назвав футболіста нацистом і расистом. На захист українця витупили Рада директорів і клуб “Альбасете, де зараз грає Роман.

Шістнадцятого грудня, під час матчу між “Райо Вальєкано” і “Альбасете” фанати “Райо Вальєкано” знову вдалися до тактики образи українця. Наприкінці першого тайму вони почали викрикувати на його адресу образи, зокрема гасло “Зозуля – нацист”. На знак протесту футболісти “Альбасете” відмовилися виходити на другий тайм зустрічі.

Підтримку Роману, крім клубу, висловили Міністерство закордонних справ України, Українська асоціація футболу, особисто президент Володимир Зеленський, пересічні громадяни. Та тривале і цілеспрямоване цькування українського громадянина говорить про системну політику комунікаційно-контентної агресії проти України, яку руками і силами своїх агентів та посіпак проводить путінська Росія.

В цьому випадку варто заглибитися в деякі історично-правові деталі. Першого вересня 1939 року гітлерівська Німеччина напала на Польщу – розпочалася Друга світова війна. Тривалий час в тіні історії, передусім радянської, залишався ще один агресор, який здійснив такий самий і тоді ж напад на Польщу. Ним був сталінський СРСР, який вторгся у Польщу 17 вересня того ж 1939 року.

Перший режим, нацистський, був засуджений людством у 1945 році на Нюрнберзькому процесі. Для засудження другого, комуністичного, знадобилося ще понад 60 років. Так, у 2006 році Парламентська асамблея Ради Європи засудила тоталітарні комуністичні режими ХХ ст. (резолюція N1481), у 2009 році Резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ “Возз’єднання розділеної Європи”визнала, що «в двадцятому сторіччі європейські країни зазнали на собі два могутніх тоталітарних режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини і злочини проти людства» та ствердила «23 серпня, тобто день, коли 70 років тому був підписаний пакт “Ріббентроп-Молотов”, Загальноєвропейським днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму в ім’я збереження пам’яті про жертви масових депортацій і страт». Рішення про засудження комуністичного і нацистського режимів та заборону використовувати їхні символи, а також про кримінальну відповідальність за це, прийняли парламенти низки європейських країн.

Однак ці дії, слід визнати, не мали масштабності Нюрнберга. Тому періодично піднімається питання про організацію Нюрнберга-2 для вчинення міжнародного суду над злочинами комуністичних режимів. З такою ініціативою звернувся у 2010 році до європейських країн тодішній Президент України Віктор Ющенко. У 2016 році вісім європейських країн за ініціативи Естонії виступили з пропозицією заснувати суд для розслідування злочинів комуністичного режиму, зазначивши, що їх слід розслідувати так само, як розслідуються злочини нацизму. На думку представників Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та Грузії цей суд повинен мати статус міждержавного органу. Для представників прогресивного світу давно є аксіомою те, що без вчинення правової дії щодо засудження комунізму міжнародна спільнота весь час стикатиметься з антицивілізаційною, антидемократичною та реакційною і терористичною діяльністю тих режимів, які стали правонаступниками минулих диктаторів-комуністів. Та до практичної реалізації справа наразі не дійшла.

Десятки років після Другої світової війни комуністичний режим Радянського Союзу активно проводив відкриту і приховану політику агресії проти інших країн світу. Зокрема і в інформаційному просторі, де набув неабияких результатів. Уже з позиції сьогоднішнього дня можемо говорити, що саме інформаційні експансії стали однією із головних технологій впливу на переформатування свідомості населення потрібних територій. Зараз ці удосконаленні технологічні рішення вдало використовує путінська пропагандистська команда.

Цькування українського футболіста Романа Зозулі якраз і є одним із елементів зміни громадської думки на потрібний Кремлю формат. Для цього колишній комуністичний режим СРСР, який нині мімікрував під нібито демократичний лад Російської Федерації (насправді не змінивши своєї суті), використовує цілий набір інструментів для реалізації своїх планів. До цих інструментів відносяться і різноманітні мовні, писемні, аудіовізуальні дії, символи, ідеї, тобто вербальні методи впливу. Характерним проявом цього набору публічного враження свідомості є так звані меми – короткі слова чи вирази-характеристики людини, ситуації, поняття тощо.

Передусім це стосується понять,пов’язаних із нацизмом, фашизмом та іншими проявами минулих тоталітарних часів. Так, спекулюючи на ідеї перемоги над гітлерівською Німеччиною, тоді ще СРСР, а нині РФ привласнили чи взяли під щільну опіку всі громадські рухи, які умовно можна назвати антифашистськими (до цього переліку варто додати і низку так званих антиглобалістських рухів). Ці громадські організації Кремль досить часто використовує у просуванні власних інтересів в певних країнах та за їхньої допомоги намагається знищувати у публічній площині діячів та організації, які чинять опір РФ або відстоюють інтереси власних держав і націй.

Риторика Кремля та його апологетів у світі має характерні ознаки пропагандистського штибу та чітку ідеологічну спрямованість. Ці риси давно дослідили вчені, однак настав час зайнятися цим і відповідним державним структурам у багатьох країнах світу, де орудують путінці. Ось що пише дослідниця тоталітарного лексикону Інна Ренчка, яка посилається, зокрема на німецького вченого В. Бергсдорфа: «Порівнюючи політичні умови соціалізму та Третього рейху, які функціонували в умовах тоталітарних ідеологій, він (Бергсдорф – ред.) виокремлює їхні спільні риси: емоційну насиченість, часте вживання прикметників у формах найвищого ступеня порівняння та елементів військової термінології, що здійснювалося з метою емоційного впливу на населення». Якщо повернемося до форми і стилістики цькування українського футболіста Романа Зозулі, то побачимо, що нащадки сталінських «енкаведистів» застосовують стилістику і лексикон тоталітаризму, покладені нині на нові технологічні рішення та інструменти.

На прикладі Зозулі ми спостерігаємо як громадянина України (воюючої країни) з чіткою державницькою позицією путінський режим намагається знищити на геостратегічному рівні. Поза сумнівом, такі ж дії вчиняються проти інших українських громадян, які стоять на державницьких позиціях – не всі вони, на жаль, набувають такого публічного масштабного звучання.

Та позиція і стійкість Романа Зозулі викликають не лише повагу. Він надає приклад поведінки українського громадянина у міжнародному співтоваристві. А тим достойникам, які несуть нині посадовий тягар міжнародної відповідальності, радив би кожну зустріч з друзями і недругами розпочинати з однієї фрази: «За минулу добу від рук путінських терористів загинув/поранений український захисник» і обов’язково називати його прізвище та вказувати місце проживання. І обов’язково наголошувати – найманці Путіна вбивають не українців. Сьогодні вони вбивають демократію і вчиняють замах на мирну світову цивілізацію.

Нацизм зусиллями міжнародної спільноти відійшов у минуле. Комунізм через втрату пильності світової громади, пройшовши трансформаційні процеси і мімікрувавши під специфічний різновид демократії, нині перейшов у нову якість – неоварварство. Виглядає воно інколи досить огидно, як в деяких країнах, де політичні режими просто нищать свої народи. А інколи цілком пристойно, прикриваючись демократичними формами, гаслами і навіть маючи постійне місце з правом вето в РБ ООН. Та сутність цих різноформ одна – вони не бажають ніякого миру і порядку. Їхня мета – нищення всього, що не підпадає під власне розуміння світопорядку, підкорення країн і народів через застосування новітніх технологій, тобто створення цифрового рабства, і досягнення панівного стану на планеті.

Україна 2015 року прийняла Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Цю дію ми маємо переносити на рівень ООН, вимагаючи від світової спільноти виправити історичну помилку і зрештою вчинити справедливий суд над комунізмом як загрозою для безпеки людства. Робити це потрібно невідкладно. А підтримка наших друзів та партнерів з цього питання у нас вже є.

Микола Голомша

Джерело: LB