В ментальному коді тисячоліть душа українця республіканська. Тому періодично на поверхню проривається анархізм, залежно від часу – брутальний або цивілізаційний…

3 тижні ago Інформ центр 0

Республіканська ідея в Україні публічно, для широкого загалу, і політично, для вузькопартійних проектів, не отримала необхідної ідентифікації і легалізації. Здається, вона залишається замурованою в асфальт імперської тоталітарності. Тому по факту не є вельми популярною у соціумних горизонтах українського суспільства.

Однак, це швидше результат відсутності справжньої змагальності в політиці через вимушену слабкість політичного життя в країні – за майже три десятки літ у нас наразі немає партій з чіткими ідейно-концептуальними світоглядними платформами та послідовно-відповідальною політичною лінією і поступом, який би мав продовження у поколіннях, а не лише на період перебування на політичних посадах.

Переважна кількість із понад трьох з половиною сотень утворень формально-узаконених політичних сил є вождистськими. А культ посади рано чи пізно приводить до тотальної втрати електоральної підтримки або навіть повного політичного маргінесу.

Про республіканську ідею, проблеми партійного будівництва в країні ми розмовляємо із лідером політичної партії ПАТРІОТ Миколою Голомшею.

 

  • Миколо Ярославовичу, на парламентських виборах ваша політична сила чи не вперше голосно і чітко означила себе прибічниками республіканської ідеї. Це зміна партійної парадигми Майданної України чи чіткіша політична артикуляція її перспектив?
  • Для того, щоб зрозуміти хто ми і які ідеї приймаємо, достатньо ознайомитися із програмою партії. Там записано, що наша мета – творення середовищ життя, в яких людина буде заможною, спроможною та захищеною і матиме широкі можливості для самореалізації.

Наша основа – це люди гідності, які здатні взяти на себе партнерську відповідальність із державою за свою родину, громаду і суспільство.

Ми…сповідуємо правоцентристські цінності Героїв Небесної Сотні, такі як: сильна й консолідована держава, але з мінімальним втручанням в економіку; вільний розвиток власної справи зі створенням сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства; міцний середній клас як природний союзник держави, її незалежності та правопорядку…

Тобто партія ПАТРІОТ і замислювалася республіканською за своєю сутністю, однак дійсно, лише на останніх парламентських виборах ми взяли цю ідею як партійний тренд-презентацію і перспективу розбудови України.

  • На відміну від інших партій у вашій політичній силі відсутній явний вождизм. Це Ваша принципова позиція?
  • Особиста відданість певній особі, в цьому випадку – одноосібному лідеру партії, є швидше ознакою політичної диктатури із минулих епох, яка може привести до суспільного занепаду через державний авторитаризм чи навіть тоталітаризм. Тому на самих початках ми з колегами-однодумцями від цього відмовилися і намагаємося втримати цю лінію.

Партії статусно-персональних монополій отримують електоральний сплеск уваги і сприйняття в часи зростання масштабів особистісного впливу такого лідера, причому зазвичай це пов’язано з його національним статусом в системі влади. Люди у своїй масі традиційно орієнтуються на ключову персону політичного організму (партії), тоді як його ідейні погляди, духовне світобачення, найближчі та перспективні політичні цілі, організаційні та законодавчі методи і шляхи їх досягнення залишаються часто і на жаль поза увагою не тільки симпатиків, але й опонентів політичної сили. Після відходу від державної посади в більшості випадків такі політично-ситуативні об’єднання йдуть у небуття або поступово скочуються до статистичних елементів політичної системи (вони не беруть участі у виборчих перегонах, а значить мали б бути анульовані).

Причина в тому, що такі партії, зазвичай, не представлені чіткими методологічно-оригінальними чи світоглядно-перспективними програмами-платформами. Я вже не кажу про адекватні запиту суспільства нагальні цілі з візуалізацією наступної їх реалізації в межах єдиних ціннісних установок. Більше того, це залишки колоніально-імперської геноцидності. Адже раніше тривалий історичний час українців привчали до думки, що високий керівник визначає будь-який аспект його життя, а особистий вклад, воля, бажання, вибір напряму самореалізації немає жодного значення. Той, минулий підхід у всі часи отримував стихійний спротив українства. Але суспільно-тягла традиція недавніх часів імперського диктату і панівного впливу на соціумне життя ще відлунює в українському суспільстві.

Ми, як не прикро, до цих пір ще не зовсім звільнилися з тенет отого ментально-політичного поневолення, остаточно не зняли пута ідейного уярмлення і ніяк не приб’ємося берега свободи, волі, верховенства права у своїх особистих світоглядно-ідейних симпатіях.

  • А як довго триватиме цей процес повернення до суспільно-політичної рівноваги, суспільного партнерства та суспільної відповідальності?
  • Насправді питання, як на мене, не в часі, а в движі тих процесів, які відбуваються в українському суспільстві і державі.

Давайте на хвильку глянемо у власну історію і також звернемося до зародження республіканських ідей.

Що таке республіканізм? Один із його ключових принципів – це співучасть громадян в управлінні країною, якщо хочете співуправління. Іншими словами, потужне самоврядування і широке народовладдя.

Це ті принципи, які закладалися в ментальність українців, як кажуть, «від створення землі». Традиційно і історично ми брали участь у формуванні принципів і механізмів врядування як на місцевому, так і на державному рівнях. Тривалий історичний провал державництва, коли ми потрапили у ярмо окупації, дався взнаки, бо ми відвикли управляти власним життям, спільно дбати про свою місцевість, думати про перспективу краю тощо.

Втім, наша ментальність, побудована на засадах співурядування, не щезла з часом і періодично проривається назовні. В сучасну епоху наймасштабніше – у 2004 і 2014 роках, під час Майданів Свободи і Гідності.

Це, як на мене, і є республіканізм по-українськи, прояв духу республіканізму української нації, партнерів-патріотів, які взяли на себе відповідальність за мирні перспективи України і світу. Бо ми не хочемо більше терпіти адміністративно-фіскальну та правничо-судову наругу сплюндрованих узурпаторами державних інституцій над нашим суспільним життям. Ми не бажаємо, щоб нами управляли недолугі очільники, які до того ж ментально і духовно орієнтуються на одвічного ворога-окупанта та поневолювача нашої долі, мови, віри і навіть мрій.

Якби на початках відновлення державної незалежності українське суспільство потужно і системно слідувало духу і букві перспективної якості республіканізму, вимагало застосування республіканських засад вільного соціумного громадянства від тодішніх очільників держави, ми б сьогодні мали іншу, сучасну і модерну Україну.

Зараз у нас з’явився потужний шанс-можливіть на модернізаційне оновлення країни і встановлення дійсно суспільно-політичної рівноваги у партнерстві і відповідальності, тобто виведення громадянського суспільства із стану жорсткого протистояння (самознищення) в інтересах глобального агресора. Нам як ніколи потрібен глобальний консенсус нації, українства, але не з позицій ситуативних політичних, посадових чи електоральних перспектив недалекого майбутнього в умовах гібридного миру, а обов’язково консенсус-партнерство на довгих, глибинних державницьких позиціях. Нам потрібне широке усвідомлення важливості того, що тільки всеосяжна (а не лише мілітарна) перемога над глобальним агресором дає нам шанс на подальший мирний розвиток. Зрештою, це є умовою існування і ЄС, і планети загалом.

Не хотілося, щоб до теми волі і свободи, суверенітету і державності ми повернулися після чергових ста років поневірянь. Бо цього разу у нас не буде ні цих років, ні держави як такої.

  • Миколо Ярославовичу, погодьтеся, що і республіканізм нині не є чимось «твердим» і однаковим. Є його американська версія, так би мовити. Є європейські варіанти. Зрештою, крім класичного республіканізму існує ще неореспубліканізм. Позиція партії ПАТРІОТ з цього приводу?
  • Про республіканську ідею для творення української держави в практичному вимірі ведуться дискусії з 90-х років минулого століття.

Власне ці суперечки тривають ще з часів флорентійця Нікколо Макіавеллі, який власне і ввів поняття «держава» та «республіка», причому ще у ХVI столітті він наполягав, що республіка є кращою формою державного устрою.

Не робитиму довгих історичних екскурсів та все ж нагадаю, що і сто років тому республіканські настрої прямо чи опосередковано намагалися втілити українські державники в період визвольних змагань за Україну.

Візьмемо до прикладу дві крайності: Четвертий Універсал Української Центральної Ради, який оголошував республіку і базувався на цих ідеях та створення самостійної селянської республіки Нестора Махна. Там теж був присутній дух республіканізму. Наприклад, принципи побудови змішаних сільськогосподарських комун, про які вже в еміграції «Вождь Революційного Повстанського Війська України», як він сам себе називав, писав: «Організація їх ґрунтувалася на рівності й солідарності членів. Всі члени цих комун – чоловіки і жінки – абсолютно свідомо ставилися до справи, чито в полі, чито на дворовій роботі… Ведення господарства всієї комуни направлялося загальними нарадами всіх членів її. Після цих нарад кожен член, який мав своє певне діло, знав, які провести в ньому зміни».

Наша, українська республіканська ідея знаходиться десь посередині цих двох супротилежностей, як колись говорили. Ми традиційно довго намагаємося вибудовувати самостійний шлях до щастя, та коли нам заважають або чинять перепони, бунтуємо і тоді на поверхню виходить ментальний дух суспільної самоорганізації українства, іноді правда з елементами козаччини чи махновського анархізму…

Ми переконані, що в нинішніх умовах класична ліберально-гуманістична демократія як цивілізаційний устрій і її республіканська форма можуть розвиватися лише зусиллями політичних сил із системними світоглядно-перспективними платформами. Ці платформи в новітніх умовах глобального світу 4.0 мають відображати не вузькі стратифіковані сегменти суспільства, а широкі соціумні загали.

Тому нам як політичній партії сучасної України ближче до сприйняття республіканізм США, який виростав із поняття абсолютної громадянської свободи і врівноважувався суспільним договором. Республіка по-американськи – це передусім діалог і домовленість: про співжиття, про правила цього життя тощо. Ці правила часто були неписані, але чіткі, зрозумілі і їх дотримувалися.

Звісно, ми маємо свої, національні і партійні оригінальності в поглядах на реалізацію цих ідей і закликаємо громаду до розуміння і єднання саме на цій світоглядній платформі.

  • Як Ви вважаєте, що дає республіканська ідея українському суспільству і державі?
  • Що таке республіка? Це давно вже не держава як у стародавньому Римі, а лише одна із форм державного правління. Тобто різні епохи розуміють під цим одне явище, але вкладають різне наповнення, інший смисл.

В нашому випадку – це політичний шлях виключно правничого нормотворчого формування державних інституцій та правничий дух суспільних устоїв, принципів, механізмів на основі широкого суспільного договору. При цьому сам суспільний договір в сучасних умовах набуває нового змісту, ваги і перспективи.

Варто зазначити, що після Майдану Гідності на початку 2015 року в Україні був прийнятий суспільний договір, який отримав назву «Стратегія сталого розвитку “Україна-2020″». Як зазначалося в документі, «Головною передумовою реалізації Стратегії є суспільний договір між владою, бізнесом та громадянським суспільством, де кожна сторона має свою зону відповідальності».

Однак він так і не став реальним суспільним договором. Причина цього в тому, що суспільство не було залучено як партнер до його творення і тому адекватно не сприйняло як нагальну суспільно-державну потребу, бізнес не зафіксував своєї відповідальності жодним чином, а влада забула про його існування вже за певний час.

Насправді суспільний договір може бути дієздатним тоді, коли громадяни, які житимуть в самодостатніх за спроможністю і гідністю середовищах життя, зможуть в їхніх межах індентифікуватися, самореалізуватися та за принципом субсидіарності делегуватимуть «нагору» надлишки своїх можливостей. Тобто віддаватимуть ті повноваження, які не зможуть здійснювати власними силами: безпекові, правоохоронні, фінансово-банкові, інфраструктурні, міжнародні, глобальні тощо.

Іншими словами, республіканська ідея в українському варіанті дає необмежені можливості самореалізації людини, громадянина, громад, суспільства.

  • А як тоді має виглядати сучасний суспільний договір?
  • Суспільний договір фактично вже існує, однак лише у початковій формі. Йдеться в цьому випадку про рух за реальні статути громад. Тобто не ті статути, які зараз існують і схожі швидше на узаконену кабалу, а документи рівноправних синергетичних взаємин найперше між громадами ОТГ (всі вони мають бути юридичними особами), далі ОТГ і державою в особі відповідних інституцій, відносини між якими вибудовуватимуться на платформі правничого сервісу (єдиного підходу до розуміння букви і духу закону).

Погодьтеся, що село з сільрадою, головою чи старостою та його традиційними укладами і капіталізацією часів індустріалізації (невеликі підприємства, фермерські господарства тощо) навіть не варто розглядати на фоні можливостей, які дає, приміром, проектний менеджмент ОТГ. Це абсолютно нова якість громад і кардинально інше життя громадян.

На жаль, ми ще не вийшли (не повернулися) до стану (розуміння), що самодостатній, а значить гідний громадянин і є основою цієї держави. Як свідомий платник податків, такий громадянин усвідомлює свою роль і місце у співуправлінні державою і відчуває персональну відповідальність за стан справ в громаді і країні. Податки, з одного боку як необхідність, а з другого – як усвідомлена громадянська відповідальність – це умова гідності.

Ми всі маємо мати рівні умови, можливості і свободу дій та вибору. Реалізація ж наших можливостей – індивідуальна та партнерсько-відповідальна. Має бути в державі на рівні Конституції задеклароване право на щастя, бо з цього права виходить все інше, з чого складається наше життя. І ще одне важливе для усвідомлення поняття – щастя має насамперед соціумне вираження. Тоді парадигма «гідні громадяни в гідному суспільстві» набуває найвищої державницької ваги.

Сподіваюся, що саме це мав на увазі Президент України, коли в своїй інавгураційній промові казав, що кожен з нас, українців, є президентом своєї країни.

  • Але ж, погодьтеся, суспільний договір має бути зафіксований окремим значимим документом?
  • Безперечно. І цей документ має назву – Конституція. Тут хотів би звернути увагу на те, що тема змін до Конституції чи зміна власне Конституції досить жваво обговорюється вже не перший рік. Зрозуміло, що свого часу це був компромісний документ між епохами комуністичного минулого і українського майбутнього. Але й зараз я бачу у зв’язку з цим більше розмов про інтереси (політично-партійні, бізнесові, кланові тощо), аніж про державу.

Існує безліч думок, трактувань і пропозицій щодо того, яким має бути Основний закон країни. Та всі ці варіації побудовані на лінійному, тобто застарілому розумінні ваги, ролі, статусу і значення цього документу. Це як безкінечне удосконалення якогось механізму, який вже працює час від часу, не відповідає потребам, а ми намагаємося його «дотягнути» замість того, щоб застосувати інший, новий і модерновий.

Так от щодо Конституції. Потрібна нова якість цього документу і я вже про це говорив. Це має бути цифрова Конституція. А що це таке? Це суспільний договір епохи дигіталізації і четвертої промислової революції щодо умов співжиття громадян в середовищах життя, наповнених змістом і смислом. Демонополізація та децентралізація як делегування повноважень має відбуватися не з позиції панування еліт – ми бачимо на прикладі президентських і парламентських виборів, що минулі еліти і взагалі саме поняття «еліти» суспільство не сприймає. В дію вступає горизонт партнерства і кооперації (тут варто звернутися до ідей кооперативного руху митрополита А. Шептицького). Маємо зрозуміти – ми увійшли в епоху егалітарності, абсолютної рівності, де важливим стає якраз планетарний феномен людини, а не її громадянський суспільний функціонал, прописаний у національному законодавстві.

Виникає питання – як створити таку Конституцію цифрової епохи? Завдання надважливе і надважке та цілком посильне для виконання. Необхідно поєднати потенціали суспільних запитів, державницького розуміння і спільних перспектив і отримати синергетичні результати. Це поєднання не має відбуватися, як це робилося раніше, за зачиненими дверима і без будь-якої публічності. Це мають бути публічні творчі синергетичні лабораторії і майданчики, де відбуватиметься обмін досвідом, кейсами місцевого і державного управління тощо та викристалізовуватиметься масштаб і глибина документу.

Вважаю, що заяви і бачення багатьох процесів Президента України і його команди абсолютно співпадають з цими поглядами. Тому це могло би стати одним з найпотужніших проектів нової української влади.

  • І якою тоді має бути наша українська республіка?
  • Ось тут поговоримо про досить цікаві і незвичні речі. Ми весь час ведемо мову про Україну як свій дім, закритий і уособлений. Але глобальні процеси знищують вчорашнє розуміння держави як закритої території і громад як невідомих населених пунктів. Глобалізм (не треба його лякатися) насправді створює картину горизонтального бачення всіх населених пунктів і всіх, за бажанням, людей. А це відкриття таких шалених можливостей, про які раніше не можна було вичитати навіть у книгах фантастики.

Тому ми маємо говорити про республіку цивілізації. Це незвичне поєднання насправді має потужну перспективу та зараз над цим мало хто задумується. А дарма. Занурення лише в сьогоденні проблеми обмежує рух вперед, більше того, може потягнути назад.

Якщо ми хочемо вести всіх за собою, а цей історичний шанс випав нам як нації саме сьогодні, то маємо говорити і досить жорстко про конституцію республіки планетарної цивілізації. Ми це право вибороли у протистоянні з глобальним агресором – новим варварством, яке продукує на весь світ нинішній режим московської імперії.

Якщо нова українська влада усвідомить саме ці вітчизняні тренди і глобальні можливості, які вони відкривають, ми досить швидко і потужно займемо гідне партнерське місце у світовому співтоваристві. Але потрібно пам’ятати – вікно можливостей не завжди буде відчинено саме для нас. Треба діяти, допоки доля  і герої дарують нам цей шанс.

 

Джерело: Слово Просвіти