Силова федералізація демократії. Як Кремль нищить цивілізаційні цінності Європи

1 день ago Інформ центр 0

Демократія — це насамперед ясність процедур при неочікуваності результатів. Цей вислів приписують відомому американському політологу Адаму Пшеворському, досліднику проблем демократії та політичної економіки, зокрема трансформаційним процесам переходу від авторитаризму до демократії в країнах Східної Європи.

Неочікуваність, тобто спонтанна конкурентність, результатів є сукупним наслідком кількох факторів, які формуються в ході активного протікання політичного життя в країні, зростання/зменшення ролі та якості громадянського суспільства, наявності/відсутності традицій системної публічності та захищеності вітчизняного інформаційного простору тощо. В нинішніх умовах зростання важливості і реального впливу на суспільно-політичні та соціально-економічні процеси всередині країни до цих факторів варто віднести насамперед емоційно-ментальні стани громадян: переконання, надії, сподівання, очікування, страхи, тривоги, невдоволення, розчарування, протести тощо. Вони, зокрема, визначають вектори громадянського спрямування виборців, тобто симпатії при голосуванні.

Нині ми є свідками досить швидких змін станів громадсько-політичної атмосфери в Європі – як на континенті загалом, так і в межах ЄС. Переважаюча стабільність економічного клімату і розміреність соціального буття середньостатичних європейців піддається системно направленим діям зовнішнього характеру методами кіберагресій, комунікаційно-контентного та ментально-історичного впливу. Все це призводить до зростання вкрай негативних явищ, найнебезпечнішими з яких, за визначенням оприлюдненої нещодавно доповіді за 2018 рік Європейської комісії проти расизму та нетерпимості Ради Європи, є ксенофобський популізм і расизм.

Ці явища в толерантному європейському товаристві з’явилися і продукуються надалі не на порожньому місці. Найбільшим фактором суспільно-політичних настроїв громад є зовнішній вплив. Він зростає в геометричній прогресії в період виборів. Так, варто згадати з якими потугами формувалася коаліція після виборів до Бундестагу Німеччини у 2017 році. На її утворення пішло півроку. Таке становище було обумовлене доволі різкою зміною в парламенті партійної присутності, появою там відвертих популістів із «Альтернативи для Німеччини» з пропутінськими поглядами і вже підтвердженим кремлівським фінансуванням. За словами президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра така ситуація щодо майже безнадійного формування коаліції відбулася вперше за останні 70 років.

Та перипетії коаліціади у Німеччині за своїми пристрастями меркнуть перед ситуацією, яка нині розвивається у Молдові. В останню добу завершення тримісячного терміну, відведеного для формування коаліції, незважаючи на фактичну кризу щодо можливого утворення такої парламентської сили, відбулося ситуативне єднання двох політико-геостратегічних антиподів – прокремлівської Партії соціалістів і проєвропейського політичного блоку «ACUM». Коаліційну угоду підписали 60 депутатів із 101, які обираються до вищого законодавчого органу. Парламент очолила голова Партії соціалістів Зінаїда Гречаний. А співголова політичного блоку «ACUM», лідер партії «Дія і солідарність» Майя Санду стала новим прем’єр-міністром Молдови. Нову коаліцію підтримав чинний президент Молдови Ігор Додон, висуванець Партії соціалістів, відомий своїми проросійськими поглядами.

Депутати від коаліції ухвалили Декларацію “Про захоплену державу”, звільнили з посад низку посадовців попередньої влади. Тут варто нагадати, що на думку «ACUM» керівництво Демпартії несе відповідальність «за зовнішню ізоляцію країни і підрив економіки через сумнівне захоплення найважливіших економічних активів, за злидні і вигнання людей з країни».

Та така політична комбінація викликала шалений спротив представників Демократичної партії, яка до цього знаходилася при владі і очевидно розраховували залишатися там і надалі.

Більше того, лідер Демократичної партії Влад Плахотнюк заявив, що події, які відбулися в суботу 8 червня в Кишиневі (створення коаліції і призначення уряду), є спробою державного перевороту та узурпації державної влади.

Конституційний суд Молдови (вплив на нього приписують Плахотнюку) виніс рішення про визнання неконституційними всіх прийнятих новим парламентом 8 червня і в наступний період рішень, ухвал і законодавчих актів, аргументувавши це тим, що передбачений законом термін формування парламентської коаліції закінчився 7 червня. Перед цим той же Конституційний суд дав своє трактування тримісячного терміну, що відводиться на формування коаліції – на думку суддів, це 90 днів.

Конституційний суд тимчасово відсторонив від влади президента І. Додона, який відмовився підписувати указ про розпуск парламенту, і призначив на його місце виконувача обов’язків, попереднього прем’єр-міністра Павла Філіпа. Останній підписав указ про розпуск парламенту. Додон анулював цей указ, назвавши рішення Конституційного суду «посяганням на національну безпеку країни», та звернувся до світових лідерів з проханням виступити посередниками при передачі влади.

Наразі у Молдові утворилося штучне двовладдя. Стара влада не бажає звільняти місце для нової, придумуючи різні варіанти статус-кво. Політичні сили вивели на нічні протести людей, але масового поширення ці рухи не отримали.

Тим часом Європейський Союз визнав уряд антагоністів на чолі із Майєю Санду. Так само поступила і Російська Федерація. Тобто в цьому випадку жодних розбіжностей між ЄС і РФ не виникло. Інтереси кожної із сторін були задоволені та сподіватися на подальший мирний і перспективний розвиток подій навряд-чи варто.

Молдова останнім часом перебувала у статусі «захопленої держави» – цей термін використовується з початку 2000-х років для характеристики системної політичної корупції, яка визначається домінуванням в країні приватних інтересів олігархічних груп, кланів тощо, які впливають на законодавчу і судову гілки влади. І для ЄС важливим було повернути Молдову на шлях демократії, для чого потрібно насамперед вивести країну з конституційної кризи.

У РФ свої інтереси. Маючи досить потужний вплив на Молдову через Партію соціалістів і президента Ігора Додона, Кремль відчував спротив «господаря» країни Влада Плахотнюка, який проводив свою політику, незалежну від іноземного впливу. Тепер майданчик для дій РФ у Молдові звільняється. Як цей «оперативний простір» заповнить Кремль, буде видно найближчим часом. Найвірогіднішим сценарієм, який був озвучений у ЗМІ Молдови є давня ідея російських спецслужб федералізації країни.

Наразі очевидним є те, що путінці будуть розігрувати чергову геополітичну ігрову версію з далеким геостратегічним прицілом. І цим «прицілом» цілком може бути Україна.

Керівництво України усвідомлює ризики, викликані конституційною кризою в сусідній Молдові. Десятого червня відбулося позачергове засідання Ради нацбезпеки і оборони, ситуація відслідковується, із спеціальною місією до Молдови відбув спецпредставник МЗС України Віктор Крижанівський, який проводить зустрічі із керівництвом країни.

Та наразі цього вкрай недостатньо. Не лише тому, що Молдова наш сусід і ми маємо не лише добрі стосунки, а й спільні проблеми, пов’язані насамперед із присутністю там обмеженого контингенту російських військ і практично неконтрольованим Молдовою кордоном, що проходить у нас з так званою ПМР.

Зараз, коли ми протягом вже п’яти років вимагаємо підтримки ЄС і інших країн світу у цивілізованому становленні демократичних цінностей в Україні, спільного опору путінському режиму, визнання нашої країни рівноправним членом європейського співтовариства позиція просто спостерігача є нічим іншим як мовчазною солідарністю з минулою владою Молдови.

Україна мала однією із перших заявити свою чітку позицію щодо нової парламентської коаліції та уряду в Молдові. Наразі ми мовчимо, попри те, що крім чіткої заяви ЄС, про визнання результатів виборів і підтримку нового уряду нової парламентської коаліції оголосили Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Швеція, Фінляндія, Швейцарія, а Румунія надіслала листа голові Європейської Ради Дональду Туску й голові Єврокомісії Жан-Клоду Юнкеру з проханням про екстрене втручання ЄС у врегулювання політичної і конституційної кризи в Молдові.

Керівництво України та й суспільство за цих обставин не можуть мовчати. Якщо українська влада розраховує, що ситуації із намаганням запустити процес федералізації нашої країни з боку нинішньої РФ вдасться уникнути (чи вона взагалі не актуальна), то це є не лише політичною помилкою, а й геостратегічною короткозорістю. Бо цей процес вже запущений у багатьох версіях і довготривалий сценарій виконується різними гравцями, зокрема й певними політичними силами і громадськими утвореннями всередині країни.

Тому в цій ситуації загостреного протистояння в Молдові – країні-сусідці, яка має територіальну проблему (як і наша країна) із путінською РФ, Україна мала би очолити громадсько-суспільний та дипломатично-міжнародний спротив намаганням глобальних гібридних терористів насильно федералізувати Молдову та таким чином де-факто перевести її швидкими темпами у лоно кремлівської залежності. Тим самим ми би убезпечили подібний розвиток ситуації в Україні, загроза якого все чіткіше проступає на політичному небосхилі сьогодення. Варто вже найближчим часом ініціювати багатосторонню зустріч в Києві чи Одесі щодо врегулювання ситуації. А ініціатива такого заходу має виходити від Верховної Ради чи Президента України, який міг би провести попередні телефонні розмови з лідерами відповідних країн.

Європейським колегам варто в черговий (нехай і тисячний) раз доводити, що Молдовою і Україною путінський режим не обмежиться. Бо його метою є попрання європейських і загальноцивілізаційних цінностей та знищення демократії як такої у світі.

Демократія нині перестала бути домінуючою константою. Вона потребує постійного захисту, підтримки, супроводу та модернізації-удосконалення. Але захищати демократію можна лише тоді, коли вона ще існує і є ефективно-діючою.

Микола Голомша

Джерело: https://lb.ua/blog/mykola_golomsha/429591_silova_federalizatsiya_demokratii_yak.html