Екосистема правоохоронних органів України: інституційні умови ефективності модернізації державного функціоналу

3 місяці ago Інформ центр 0

Будь-яка держава набуває поступальної сили і перспективної потужності, якщо вона забезпечує власний розвиток в умовах стабільності і адекватного розуміння сучасних геостратегічних тенденцій та реагування на виклики часу. При цьому визначальним варто визнати не фізичний спокій (відсутність війни, гібридних агресій, збройних конфліктів, економічних катастроф), а цивільно-правову константу, тобто конституційну якість спадкоємної тяглості законодавчої системи держави, яка утримує її в межах міжнародної правової системи. Як приклад можна навести Францію з її цивільним кодексом. Розроблений ще за часів та активної участі Наполеона Бонапарта цей документ з певними поправками, навіть попри історичні зміни політичного устрою і цивілізаційні катаклізми минулих століть, продовжує діяти. До того ж, він слугував основою для розробки і кодифікації цивільного права багатьох європейських держав.

Або ж візьмемо проблематику конституційно-правового регулювання прав і свобод людини та громадянина у Великій Британії, яка регулюється законодавчими актами починаючи з ХІІІ століття. Така історично-правова тяглість створює не тільки ментально-духовний стиль, а й зокрема потужну та ефективну інституцію держави, на платформі якого постає сильне громадянське суспільство, що має звичку своєчасно модернізуватися, із епохи в епоху.

То ж і реформи в країнах стабільної демократії проводять, опираючись передусім на діючу правову платформу і бачення перспектив нації на світовій арені. Тривають вони зазвичай не один рік і здійснює їх не одне покоління очільників держави і чиновників. Та тяглість, спадкоємність і незворотність цих дій дають потужний ефект для забезпечення життєдіяльності країни і наступних поколінь громадян.

Обірваний історично-державницький функціонал тяглості України, тривала відсутність професіоналів-державників, патріотів-партнерів на вищих посадах країни, не модернізована територіально-адміністративна модель країни, а також старий управлінський бюрократичний апарат із «радянщини» – все це, помножене на зусилля геополітичного «старшого брата» нівелювати нашу країну і повернути її до попереднього колоніального стану, призвело до неспроможності протягом останніх кількох десятиліть провести справжні реформи і модернізацію всіх сфер життя.

Зупинюсь на деяких аспектах реформ в правоохоронній системі. З моменту набуття незалежності в Україні відбулось декілька спроб комплексно реформувати правоохоронний сектор. І щоразу – із вкрай низьким результатом! Здавалося б, Майдан гідності надав процесу змін той імпульс, який мав би забезпечити фундаментальність і незворотність організаційно-правових перетворень. Та знову ми фіксуємо досить знайомі причини відсутності тих результатів, які визначалися при започаткуванні чергового процесу перетворень.

Проведені дослідження та висновки експертного середовища свідчать, що ефективним реформам в правоохоронній царині заважають, зокрема, політичні чинники та вкрай несистемний і непрофесійний підхід.

Відсутність системного бачення у реформуванні генерує конфлікти, колізії і загрожує колапсом системи попередження, розслідування та розкриття злочинів, а дублювання функцій правоохоронних органів, суперечки про підслідність, відсутність механізмів стримування і противаг, низька якість нових законів та їх неузгодженість з нормами Конституції України та існуючого законодавства стали звичним симптомом діяльності правоохоронних органів.

Конституція України визначає чітку систему правоохоронних органів України, яка де-факто в сучасному вимірі нашого життя суперечить наявним реаліям існування органів та підрозділів, що опікуються правоохоронним функціоналом.

Ініціативи по створенню окремих органів правоохоронної діяльності, які ще вчора гучно називалися реформою правоохоронних органів, насправді є розрізненим системним провалом багатьох процедур, які дублюють одна одну чи просто конкурують між собою за право бути, розвиватися і мати перспективу.

Модернізація системи відбувалася спонтанно, «кампанійськи» і часто не правовими методами, за рахунок піар-кампаній та ще й іноземного походження, які використовувалися в Україні не адекватно до масштабів реалізації та функціональної структури. Законодавче забезпечення модернізації та реформування правоохоронної системи України часто проводилося заднім числом, що демотивувало молоді кадри та міжнародних партнерів.

Модернізаційні процеси мали би здійснюватися через функціональні моделі визначених корпоративних стилістик, які б утворили єдину гармонійну екосистему потужної правоохоронної інфраструктури із сучасними сервісами цілодобової дії в державі. Розведення цих процесів по корпоративним нішам, міністерствам та різномасштабних підрозділах під орудою тимчасових посадових персоналій привели нас до складних і суперечливих результатів, які часто не збалансовані і дають ефект лише за рахунок гіперзусиль замість планового, профілактичного, тобто запобіжного ресурсу, який міг би бути менш затратний і значно ефективніший.

Не останню роль в цьому дійстві відіграє правова яма антидержавної законодавчої пастки, яку модерує антиконституційний закон про очищення влади (так званий люстраційний закон), який вже давно засуджений європейською спільнотою через відповідні висновки Венеціанської комісії.

Дія цього непродуманого (а швидше цілеспрямованого) акту і відповідне мовчання Конституційного суду з цих питань доводить світові, що в Україні немає практики права як суті правоохоронної системи, а є сегментарні ніші права, які своєю незкоординованістю і брутальністю працюють проти української держави і українського народу.

Візьмемо ще один кадровий провал в системі правоохоронних органів – військова повинність-призов до Прикордонних військ. Це не лише відступ від створеної раніше системи контрактної професійної правоохоронної Прикордонної служби України, це кадрове нищення ефективного правоохоронного органу держави.

Хочу підняти також питання про функцію нагляду, або якщо точніше і по-сучасному – координаційно-арбітражної правоохоронної діяльності, яка в умовах парламентсько-президентської республіки набула кричущої неадекватності, коли стару систему зруйнували, а нову не побудували. І в цій «каламуті» відсутня не тільки регламентна, але й функціональна збалансованість. Сьогодні у нас немає інституту, який би виконував державницьку роль координатора і арбітра в діяльності нових та старих складових правоохоронної діяльності.

Пропозиція одна і досить коротка – вся система правоохоронних органів як екосистема національної безпеки життя має набути конституційного статусу і тоді вона перестане слугувати інструментом будь-якого політичного чи геостратегічного маніпулювання.

Україні потрібна сучасна екосистема правоохоронного функціоналу, яка б укріплювала і поширювала відчуття безпеки і захищеності на рівні громад і громадян, а не на рівні еліт і посадових осіб владних олімпів. Тому новому державному управлінському апарату необхідно докласти політичної волі і особистих зусиль для розбудови дієвої правоохоронної системи України. Маємо разом і спільно зробити реформи незворотними.

…Ще на початках цивілізаційної демократії Арістотель наполягав на тому, що справжня демократія може існувати лише за умови усвідомлення відповідальності кожним громадянином за стан справ у державі. Очевидно, що настав час прояву власної громадянськості кожним українцем у відстоюванні демократії і визначеного цієї формою державного існування правопорядку.

Микола Голомша

Джерело: https://ukr.lb.ua/blog/mykola_golomsha/428704_ekosistema_pravoohoronnih_organiv.html?fbclid=IwAR22fb-vQNCtlq-B0SuSZFgWwhDxllFeRu4RiFWg3_JbjNaOJWJP4RXJfqo