Україна: розпуття на рівні шкільного комп’ютера

4 місяці ago Інформ центр 0

Новітні технології глобалізації ХХІ століття випереджають наші звичні сподівання і розвиваються шаленими темпами. В ритмах виборчої чи побутової метушні ми не завжди зіставляємо це із своїм повсякденним життям. І дарма. Бо усвідомити, що ще вчора необхідно було вистояти годину в черзі у банку, щоб сплатити рахунок, а сьогодні цей процес займає лічені хвилини за допомогою комп’ютера, це вже є розумінням не тільки власних перспектив, а й бачення майбутнього.


Звісно, на цьому етапі нові технології ще ділять суспільство на нерівні частини тих, хто сприймає їх або живе у цьому середовищі з дня народження та тих, кому вже не під силу за віком засвоювати премудрості Word у купі з Excel. Та вже в умовному завтра ця нерівність щезне і ми розрізнятимемося лише рівнями комп’ютерного володіння, виходячи з нашої життєвої необхідності.
Український уряд цього річ інвестує один мільярд гривень на комп’ютеризацію шкіл. Основна частка – до 700 мільйонів – спрямовується на забезпечення доступу до Інтернету, щоб врівноважити можливості дітей в різних регіонах безвідносно до геопозиційного статусу населеного пункту. Розвиток інформаційно-цифрового освітнього простору нині є одним із пріоритетів міністерства освіти та науки, цим опікуються численні посадовці та громадські активісти.
Нині необхідно удосконалювати матеріально-технічну базу комп’ютеризації шкіл і водночас добиватися усунення такого парадоксу як «цифровий розрив» між учителями і учнями, де саме вчителі старшого віку є гальмами сучасних трансформаційних технічно-технологічних процесів. Над цією проблемою працюють і науковці, і освітяни. Зрештою, як на мене, це питання часу і не такого вже й далекого.
Втім, будь-який прогрес має поряд з добром, яке він несе людству, і частку негативу. Зазвичай, на цей негатив ми не звертаємо уваги, адже переваг значно більше. Та інколи варто задуматися, чи не обернуться згодом ці другорядні недоладності чимось таким, про що нам доведеться серйозно пожалкувати?
Якщо поглянути на цю проблему під іншим кутом, то вимальовується картина, яка заставляє серйозно задуматися. При всій перспективності переходу до цифрового всепланетного суспільства, перед нами постають, як з пекла, загрози минулого. Сучасна цивілізація постала перед дилемою: перехід до ноосферного буття, про яке мріяли і робили для цього практичні кроки не одне покоління вчених, чи руйнування мирного майбуття і повернення людства за допомогою новітніх технологій в епоху неоварварства?
З одного боку, досягнення людства беруть на озброєння апологети глобального гібридного тероризму. Завдяки можливостям, які відкривають нові технології, вони занурюють суспільство у іншу реальність і заставляють повірити в неіснуючі, але потрібні їм речі. З цими практиками технологічних агресорів ми стикаємося в нашій країні, бачимо їхнє застосування у Європі і світі загалом. Протистояти цим ударам важко, але вкрай необхідно. Бо нам потрібна лише перемога.
З другого боку, існує загроза щезнення людини як особистості. Масштаби динамік сучасності вже зараз вимагають структуризації тієї величезної кількості інформації, яка використовується щосекундно. В подальшому цей вал тільки зростатиме і задля його приборкання «людина розумна» створюватиме нові формати її збереження, обробки і використання.
Звісно, такою роботою займатимуться переважно роботи або назвемо це по-іншому – штучний інтелект. Ці технології візьмуть на себе основну роботу з Big data. Зрештою, ми це вже бачимо і використовуємо, досить згадати достатній перелік так званих розумних речей, наприклад розумні будинки. Віддаючи роботам всю технічну працю, повністю забезпечуємо потреби своєї життєдіяльності. То ж знову повертаємося до питання – де ми з вами? І хто ми в такому випадку, яке наше призначення?
Відповідь одна – ми залишаємо за собою інтелектуальну діяльність як основну форму перспективного безкінечного удосконалення «людини розумної». І тут повертаємося до питання сучасної української школи. Кого там маємо творити? Персон, які бездоганно володітимуть комп’ютером і нишпоритимуть інтернетом? Чи особистостей, здатних дивувати своїми досягненнями світ? Наразі відповідь не очевидна, тому що її в такій постановці нині не розглядають ні в МОНі, ні в уряді. І це питання, яке вже через покоління може обернутися серйозними проблемами для країни.
Хочу звернути увагу і кандидатів, і виборців – майбутнє України нині ходить в школу і освоює разом з комп’ютерною грамотністю такий предмет як «громадянська відповідальність». І воно, це майбутнє, повинно знати, що ми йдемо правильним шляхом, де йому уготована роль продовжувача закладеного у віках українства.

Микола Голомша