Микола Голомша: Я стверджую, що композитора Івасюка було вбито радянськими спецслужбами

3 місяці ago Інформ центр 0

 

– Шановний пане Миколо, саме 4 березня всі ми відзначатимемо 70-річчя від дня народження Володимира Івасюка. Та вже через три місяці – наступна дата – 40-річчя від дня похоронів у Львові великого композитора. Й оте повідомлення в газеті «Вільна Україна» під назвою «У прокуратурі області», де чорним по білому оголошувався вердикт про самогубство і що всякі інші версії треба вважати «вигадками», так і залишається по сей день на рівні державному неспростовним. Як на Вашу думку, чому так сталося?

– Не зовсім правильно вважати, що це питання не було спростоване на державному рівні. Адже історія смерті Івасюка була навіть темою окремого телефільму, не кажучи вже про журналістські матеріали і інтерв’ю, в яких була зафіксована правдива інформація.

Зрозуміло, що у радянські часи, коли панувала чітко сформована совєцька ідеологія, захисні функції щодо недоторканності цієї ідеології виконував КДБ, зокрема так зване «П’яте управління». Звісно, там мали на списку усіх національно-патріотичних митців – співаків, поетів, письменників, діячів культури, які не несли принципів радянського патріотизму. І мали неабиякий талант алегоричних оцінок тої сучасності. У КДБ вбачали в таких людях ризики і небезпеки для радянської влади.

Івасюк своєю піснею «Червона рута», яку співав не тільки увесь Радянський Союз, а й українство Світу, став дуже впізнаваним. І слава прийшла до нього не через оспівування Леніна і Сталіна, що було традиційно для того часу, а зовсім по-іншому – завдяки суто українській пісні, з яскравим національним мелодизмом і колоритом. Звісно, такий варіант суспільної відомості і популярності дуже напружував відповідні радянські «органи». У ті часи вже було складено списки митців, які могли б бути запрошеними за кордон. КДБ тримав на обліку і в полі свого зору всіх таких людей.

– Проте, як відомо, вже наприкінці 80-х і на початку 90-х років минулого століття почали з’являтися публікації і книжки, де можна було виразно прочитати, що сталося не самогубство, а дещо інше, зокрема, в повісті Володимирового батька Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» чи відомого журналіста-музикознавця Івана Лепші «Життя і смерть Володимира Івасюка».

– Я особисто вивчав матеріали в межах розслідування смерті Івасюка. Мені та усій слідчій групі кинулись у вічі багато красномовних тонкощів. Скажімо, те, що Івасюк нібито мав залазити на дерево, закинувши на гілку ременя, аби потім вчинити самоповішання. Але ми перевірили його взуття, вивчили протокол огляду місця подій, перевірили експертизи, які проводилися… На його взутті не було слідів, які б підтверджували те, що він залазив на дерево. На його одежі не було жодних залишків, навіть мікрочасток дерева, яке він мав би обіймати, притулятись до нього, якщо б дійсно залазив наверх! Ми навіть проводили слідчий експеримент, який показав, що Івасюк просто фізично не міг без сторонньої допомоги з землі вчинити такий акт суїциду.

Коли ми почали вивчати його історію хвороби, з’ясувалось, що симптоматика, яка була описана в амбулаторній карті, не відповідала медичним призначенням – препаратам, які застосовували до Івасюка. Звісно, у ті часи люди були не такими свідомими у питаннях медицини, як сьогодні. І коли намагались лікуватись від тої ж депресії, не заглядали у призначення, довіряючи докторам. Але не буде перебільшенням, якщо скажу, що за певною частиною лікарів тоді також стирчали брудні вуха Комітету Державної Безпеки… На превеликий жаль, є дуже багато фактів, які свідчать, що КДБ схиляв до співпраці багатьох ескулапів.

Згідно з експертизою, Івасюк був повішений мертвим. І ми встановили коло осіб, які мали будь-які відомості про те, що з’ясувалось при розтині тіла. Виявили групу студентів, які вчились у професора, що був присутнім при розтині. І деякі свідчили – їхній професор розказував, що бачив на трупі Івасюка сліди тілесних ушкоджень.

Ми підійшли до розкриття цієї справи з точки зору діалектики – дослідження і перевірки фактів. І дійшли висновку, що реальність не співпадає з тим, що викладено у матеріалах справи. Ми перевіряли усе – навіть те, хто оточував Івасюка, хто провокував у нього дискомфортні психологічні умови, хто перешкоджав його можливостям творчо працювати…

Особисто я для себе сформував висновок по цій справі – це було вбивство. Така картина вимальовувалась на підставі аналізу фактів, які мені доповідав особисто слідчий, що вів цю справу. І я стверджую, що Івасюка було вбито спецслужбами.

Розслідування йшло дуже активно, але як раз на тій межі, коли картина справжніх подій почала складуватись, в мене забрали справу Івасюка,  справу Гонгазе, справу Чорновола, справу отруєння Ющенка…

-Той, хто й на мить не випускає подібних речей з уваги, може, й заперечити. Адже саме при Президентові України Вікторові Ющенку було зроблено чи не найвідчутніші кроки до встановлення правди про життя і трагедію Володимира Івасюка й тоді ж, як відомо, ГПУ знову порушило чи відновило ведення кримінальної справи. А Указом Президента України В. Івасюку присвоєно найвищу державну нагороду  – Героя України.

– Так, але справу і забрали за часів Ющенка. Тоді Генпрокуратурою фактично керувала команда партії Регіонів. Люди Януковича керували багатьма процесами, вони мали основний політичний вплив. Тому гальмувалися і справи про Голодомор, геноцид українського народу, справа про вбивство В’ячеслава Чорновола…

А в період президентства Януковича розслідування смерті Івасюка узагалі «заморозили». Адже, звісно, Росія і колишні КДБшники зацікавлені, аби їхні таємниці, навіть з радянських часів, тримались за сімома замками. І вони мали, безперечно, вплив на тогочасну владу. І ця справа так і не була розслідувана до сьогоднішнього дня. Нині вона знаходиться десь у львівській області.

– До речі, саме тоді працівники Львівського СБУ звернулися до Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка надати їм відповідні матеріали для встановлення правди про смерть композитора. Проте надані документи поки що не повернуті музеєві через те, що продовжують вести розслідування.

– Сьогодні це є, скоріше, імітацією розслідування. До того ж  така справа не може розслідуватись слідчим, який не має досвіду роботи. Це має бути «важняк», але головне – це має бути людина, яка сама зрощена на патріотичних цінностях. Людина, якій, у першу чергу, небайдужа Україна і її духовна історія. Пригадую, як колись прийшов до одного із колег і сказав, що маю намір дослідити факт смерті Івасюка. Він вислухав і запитав – «Тобі воно треба?». Я відповів – «Так!». «А мені – не треба…», – заявив він. На превеликий жаль, навколо дуже багато отаких «діячів», для яких немає різниці, на якій мові ми спілкуємось, немає цікавості до власної історії, адже «нам жерти нема чого»… Я вважаю, державні органи треба вичистити від таких людей. Займатись пошуком правди, відновленням справедливості можуть ті, хто живуть по чеснотах, по правді, вірі і щирості. Якби мій співрозмовник вірив в Бога, він розумів би, що вбивство – це є гріх. І до його справжніх обставин треба докопуватись, а не залишати таку справу у підвішеному стані. З остраху, що ти можеш докопатись до слідів участі державних органів. Де усі були при погонах, і зараз не хочеться забруднювати «честь мундира»…

Я вважаю, що при розслідуванні таких справ девіз один – ми не з ким не домовлялись, що можна вбивати людей. І такий злочин, як вбивство, має бути розкритий.

– Неодноразово згадувалася в інших публікаціях і версія про те, що під час зникнення композитора  24 квітня у Львові його бачили у Рівному на початку травня, тобто в період його розшуків міліцією і КДБ, та досі ці версії не знайшли ні підтверджень, ані спростувань.

– Усі ці чутки були перевірені і відхилені. Ніяких даних такого змісту немає. Це були трюки спецслужб, спрямовані на те, щоб посіяти сумніви.

– А ще добре пригадую повідомлення у пресі, підписане саме Вами, заступником генерального прокурора, що знайдено неспростовні факти про причетність працівників КДБ до знищення Володимира Івасюка.

– Оскільки справа є незавершеною, я не вважаю за можливе обнародувати такі речі. Бо це може зашкодити розслідуванню.

– Найлегше, як на мене, списати все на зміну часових формацій, мовляв, існувала радянська система зі своїми «цінностями», а після 1991 року, після проголошення Незалежності України, руки у слідчих органів стали розв’язаними. Чи так це насправді? До речі, раніше повідомляли, що кримінальна справа Володимира Івасюка «знаходиться» у Москві, тому її копію неможливо передати до музею, хоча часу від їх завершення минуло більш, ніж достатньо.

– Ми маємо чітко усвідомлювати, що після розвалу СРСР, спецслужби на кшталт КДБ, хоч і були «перефарбовані» та переформатовані, всюди мали очі, вуха і важелі впливу. Росія увесь час, аж до анексії Криму, була постійно присутня у всіх, майже без винятку, сферах нашої життєдіяльності. І коли постало питання про необхідність розслідувати таку справу, як смерть композитора Івасюка, якісь невидимі сили включились, аби оберігати цю таємницю. І тут усе залежало від бажання людини. Коли мені випала така можливість, я вважав за потрібне розібратись в цій ситуації. Я також побачив бажання до розкриття цього злочину з боку В’ячеслава Перча, колишнього начальника криміналістики України. Команда прокурорів-криміналістів дуже ефективно над цим працювала.

Але перемогла бюрократія. На піку активності розслідування справу загальмували. А криміналістику, до речі, узагалі розформували! Відчувались спротив і небажання як з боку керівництва Генпрокуратури, так і з боку деяких політичних груп. Я переконаний також, що втрутилась і невидима рука Кремля. Пам’ятаю появу ряду публікацій, причому закинутих з-за океану, де начебто знаходились якісь полковники і генерали, що піддавали сумнівам мої позиції.

Але я чітко розумію, що таке спецоперації з ліквідації незручних, невигідних радянській владі людей. Сьогодні це не є таємницею – існують документальні докази такої діяльності спецслужб.  Нині ми чітко розуміємо – то була потужна насильницька машина, яка руйнувала психіку, формувала збочену суспільну думку, яка через страх заганяла людей у потрібні ніші.

Це все цілковито проявилось у справі Івасюка. Тут були застосовані специфічні психо-семантичні важелі дезорієнтації: переведення стрілок на конкурентів Івасюка по композиторському цеху, нав’язування версії самогубства… Усе це повна нісенітниця. З точки зору мотивів нами розглядались різні версії, навіть бажання з боку спецслужбістів заволодіти коштами, які були у Івасюка. Я ці версія донині не опрацьована у належному обсязі.

– Щоби спробувати закінчити наше інтерв’ю на оптимістичній ноті, хоча це й не просто зробити, бо в пам’яті куди свіжіші факти – і жахлива смерть журналіста Георгія Гонгадзе, й розстріли мирних жителів на майдані Незалежності під час Революції Гідності, а проте саме життя додає оптимізму: це і 30-річчя знаменитого фестивалю «Червона рута», що проходив за два роки до проголошення Незалежності, який    втретє відбуватиметься саме в Чернівцях у вересневі дні (адже саме під час першого з них мені випала нагода очолювати першу й наразі останню фестивальну газету «Червона рута», котра протягом фестивального тижня щоденно виходила у світ). Й неспростовний факт про те, що від дня першого виконання «Червоної рути» самим Володимиром Івасюком 13 вересня 1970 року на Театральній площі Чернівців, пісня стала ліричним гімном нації, що  потвердив Майдан 2013-2014 років, де її виконували не рідше, ніж Гімн «Ще не вмерла Україна» (Михайла Вербицького і Павла Чубинського )…

– Справа в тому, що нерозкриття одної такої справи тягне за собою інші. Справа Івасюка – справу Гонгадзе. Нерозкриття вбивства Гонгадзе тягне за собою таку ж волокиту із справою Чорновола… Спецслужбисти, які хворіють на нездоровий «хамелеонізм», на догоду своєму начальству, дуже опікуються тим, аби ці справи не розкривались.

Суспільство має вимагати об’єктивного, логічного розслідування і правди.

Аби ніколи і нікому більше не було зваби усувати у такий спосіб людей за сталінським принципом «немає людини – немає проблеми».

Джерело:  http://bukvoid.com.ua/events/culture/2019/02/24/165405.html