Слава Героїв Трубежа – 100 років величі військової Відваги!

7 місяців ago Інформ центр 0

4-го лютого 2019р. виповнюється 100 років, як 3 сотні українських козаків-добровольців Київщини: Вороньківської, Бориспільської й Баришівської сотень Армії УНР на заклик Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри під проводом полковника армії УНР Івана Міхна й сотника Івана Черпака, розібравши залізничні колії під Баришівкою біля села Коржі Переяславського повіту перед мостом через р.Трубіж, стали на захист своєї столиці й держави – повторили подвиг Героїв Крут – в чергове, на дві доби збройно затримали наступ російських окупантів на Київ, які в черговий раз на своїх багнетах намагалися нав’язати нам сформований в Харкові маріонетковий московський уряд.
Виконавши поставлене перед ними Директорією завдання, козаки організовано, з боєм відступили і продовжили збройну боротьбу з окупантами в партизанських загонах. Загиблі ж, мабуть, і досі покояться в водах Трубежа…
І лише тому, що російська окупація України тоді затягнулася на десятки років, повна інформація про реалії того бою і досі зберігається десь в російських архівах та не всі імена його учасників на сьогодні, поки що, відомі.
На думку дослідників, битва була однією із вирішальних яскравих сторінок другої фази радянсько-української війни. Завдяки їм усі урядові установи евакуювалися з Києва до Житомира й продовжували керувати боротьбою проти окупантів. Також потрібно додати про стратигічні результати: Військово – стратегічним результатом бою стало затримання на 2 дні на близьких підступах до Києва, як і крутянськими Героями в 1918р., заклятих ворогів – московських окупантів. Політичний результат – не менш значущий: упродовж цього короткого часу Директорія Української Народної Республіки змогла евакуювати свої урядові установи зі столиці у глибинні місцевості контрольованої нею території держави.
І нарешті – дуже вагома моральна складова результату героїчного вчинку: більшовики, всупереч сподіванням, і на цей раз не вступили тріумфально до Києва.
Герої – козаки, вступивши в нерівний бій проти нахабного, добре озброєного ворога, не тільки зруйнували його плани на швидке захоплення української столиці, але й, безперечно, стали в очах усіх поколінь рятівниками честі й гідності нації. Вони продемонстрували: навіть у найскрутнішу, найтяжчу годину, коли над Батьківщиною нависла смертельна небезпека, коли одні її сини – слабкодухі і нерішучі – злякалися, другі – розгубилися, треті – відверто й підло зрадили, четверті – їх найбільше, – зайняли позицію стороннього спостерігача, знаходяться вірні, незрадливі, високоморальні, мужні її діти, готові захистити улюблену матір – Україну своїми грудьми. Саме до цієї категорії належали полковник армії УНР Іван Міхно й сотник Іван Черпак та їх козаки.

Це їх подвиг повторили Герої Майдану, які першими стали на сході України на захист Батьківщини проти чергової московської навали…
Пам’ятаючи про подвиг на річці Трубіж, громадськість ініціювала почати роботу на Меморіалом Слави Героям  Трубежа, за роботу взявся знаний майстер такої роботи Анантолій Гайдамака. Визначальним є те, що працювати над проектом Меморіального комплексу Героям Трубежа зголосився автор і будівничий Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» народний художник України Анатолій Гайдамака, який, побувавши на самому місці бою на р.Трубіж, перейнявся цією ідеєю.
Цей Меморіал необхідний тому, що історія, на жаль, має здатність не лише спотворюватися, а й повторюватися.
Розібравши залізничні колії перед мостом, козаки вже тоді, задовго до проголошення Миколою Хвильовим гасла: «Геть від Москви!», символічно показали необхідність рвати мости з диким сусідом-окупантом зі сходу…
Меморіал являє собою просторову композицію з залізничних полотен, що нагадують розірвані мости, символічний курган з тетраподом наверху з державним прапором. Комплекс охоплює весь період 100-літньої боротьби України на Незалежність. Герої війни на Донбасі, теж будуть там відзначені.

Молодіжне крило політичної партії «ПАТРІОТ» разом з іншими патріотичними організаціями долучились до ряду заходів що відбувались по всій Київщині: а саме в селі Вороньків, Борисполі, Баришівці та на місці бою на річці Трубіж під селом Коржі.