2019 рік буде складним тестом для української нації

3 місяці ago Інформ центр 0

Виграємо цивілізаційне протиборство з Росією лише тоді,
коли довіримося цінностям Майдану й зіпремося на них.

До чергових виборчих випробувань Україна підходить із душевним сум’яттям. Душа людська прагне однозначності, а її нема. Народ прагне спокою, а його найближчим часом не буде.

Триває конкуренція двох правд. Правда перша: ми вистояли. 2014 року країна була на межі катастрофи. Російська військова агресія, масштабна інформаційна війна, втрата промислово важливих територій, економічна блокада з боку Росії, зовнішній держборг, порожня державна скарбниця, банківська криза, російські кадри у вищих ешелонах влади. Тому Путін так сміливо пішов на Україну.

На цьому тлі краще розумієш, чого нам удалося досягти. Військову агресію локалізовано. Армію відроджено. Міжнародну підтримку забезпечено. Тому незалежність — збережено та утверджено. Державний борг реструктуризований. Економіку країни переорієнтовано на Захід. Газову залежність від Росії припинено. Колапсу бюджетної й банківської системи не допущено. Дезінтеграційні процеси в регіонах зупинено.

Країна змінюється і в гуманітарному плані. Нація стирає видимі ідеологічні плями свого комуністичного минулого. Суспільство формує новітню ідентичність. Демократія, хай і недосконала, все ж функціонує. Договір про асоціацію з Євросоюзом підписано. Безвізовий режим установлено. Томос про автокефалію українського православ’я узгоджено.

Правда друга: ми пробуксовуємо і часом відступаємо назад. Мандат Революції гідності у сфері верховенства права виконаний владою лише частково. Особи, які несуть відповідальність за злочини перед народом і жертви Небесної сотні, не покарані. Судова реформа буксує. Справедливість залишається недосяжною.

Корупція видозмінюється, але не зникає. Країна перебуває в більшій залежності від зовнішніх позик, ніж це мало би бути.

Керівництво держави не перевело економіку в режим відкритого доступу. Економічні ресурси й політичні важелі перебувають у руках тих, хто має привілеї та особисті зв’язки.

Ми все ще живемо в квазірадянській державі, громіздкій і неефективній. Схильній, коли зручно, вдаватися до давніх радянських практик.

Не змінено виборче законодавство. Тому існує небезпека, що нові вибори, проведені за старими правилами, відкинуть нас назад.

Попри те, що певні реформи проведено вдало, низка інших пробуксовує.

Україна обрала шлях повільних реформ. Це дає підстави Путіну спекулювати на наших негараздах. Переконувати міжнародну спільноту, що Україна — це “держава-невдаха”.

Провалена комунікація між керівництвом держави і народом. Люди не розуміють, які причини стоять за управлінськими рішеннями, тому не довіряють керівництву. І навпаки: часто риторика державних мужів видає прагнення не стільки роз’яснити зроблене, скільки закамуфлювати приховане.

Проте загроза для держави полягає не в тому, що чогось не зроблено. Тривожним є те, що невдоволення народу набуває саме тієї форми, яку для нього відлив кремлівський режим: тотального заперечення авторитету української влади, відкидання думки про можливість прогресу, наростання безнадії, а то й панічних настроїв. Люди заражають одне одного негативом, навіть не усвідомлюючи, що самі наближають те, чого бояться.

Програму саморуйнації Української держави запущено. Цей невидимий фронт навіть страшніший за російський напад на Азові.

Тому слід визнати справедливість обох правд і усвідомити, чому небезпечно ставати лише на одну з них.

Наш заклик до учасників Революції гідності. Якими були б наші дії, якби дозорці помітили, що силовики Януковича таємно підкрадаються до барикад Майдану? Ми оголосили б тривогу і загальну мобілізацію захисників. Це й треба зробити сьогодні. Припинімо скаржитися самі — і не дозволяймо іншим довкола нас сіяти відчай та паніку. Прийде час, і з лихими чиновниками й корупціонерами ми розберемося.

Зараз не час дошукуватися, хто поцупив із твого намета пляшку води. Почнеш з’ясовувати, забуваючи про головну небезпеку, — поцуплять у тебе й намет, і тебе самого.

Де ми розсіялися? Чому так багато з-посеред нас згасли серцем? На Майдані ми виявляли дива взаємної довіри й беззастережно покладалися одне на одного. Чому зараз настовбурчилися взаємними підозрами й ранимо серця одне одного гострими словами?

Окреме слово до політичних і партійних діячів, які напередодні виборів у пориві популізму й демагогії не гребують ставити особисті та партійні інтереси вище за національні інтереси країни. І все це — заради здобуття влади будь-якою ціною. Так, на жаль, було й раніше. Але в час масованої агресії з боку Росії така поведінка стає не лише осудною, а просто злочинною.

Найближчі президентські й парламентські вибори не мають стати вакханалією партійних маніпуляцій та особистих вождистських ­егоїзмів.

Готуючись до виборів, нам усім належить публічно проконтролювати виконання кожного пункту Коаліційної угоди парламентської більшості. А для кандидатів у президенти і партій, що хочуть увійти до складу нової Верховної Ради, маємо чітко окреслити червоні лінії, які вони не мають права переступити.

Революція гідності була Революцією цінностей. Тому виграємо цивілізаційне протиборство з Росією лише тоді, коли довіримося цінностям Майдану й зіпремося на них.

Зброя Росії — це відверте насильство, цинізм та підступність, ігнорування міжнародного права й цивілізованих принципів співжиття, брехня. Не маючи вже змоги стати великою в культурі чи технологічному поступі, вона обрала ганебну “велич” у відвертому протистоянні прогресу. Піти тим самим шляхом для України — погибельно. Тому кожен український громадянин має виконати важливу місію — не уподібнитися агресору. Це означає дотримуватися верховенства права, шанувати гідність і права людини, плекати етику діалогу.

Настав час збирати каміння. 2019 рік буде складним тестом для української нації, і ми мусимо гідно зустріти виклики історії.

Група “Першого грудня”: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Всеволод Речицький, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

 

Джерело : Gazeta.ua