Газово-тарифна корупція: не тільки гроші, а й політичні бонуси влади

3 тижні ago Олег Ворошиловський 0

Кожен, хто після чергового підвищення урядом ціни на газ в обмін на гроші МВФ, висловився щодо цієї події, ризикує виглядати банальним.

Бо єдиний висновок, який можна зробити за роки постійних розмов «про тарифи» – нинішня влада буде «вигрібати» до останнього подиху. І надії на те, що хтось достукається до того пустого місця, де повинна бути совість і політична відповідальність – марні.

Але все ж беруся висловитись з цього приводу, бо нинішнє підвищення ціни на газ значно відрізняється від попередніх «антуражем». Не тільки тим, що воно відбулось, не дивлячись на колишні пафосні запевняння Гройсмана про те, що газ більше не подорожчає. Бо за його минулорічним висловом, вже панує «справедлива» і «остаточна» ціна. Як бачимо, справедливість і остаточність для цього блискучого представника вінницької бізнесово-політичної популяції, не є поняттями стабільними – вони коливаються у залежності від близькості фіаско. Адже очевидно що 114 «фантастичних» реформ призвели до стану, коли влада сіла на шпагат: або транш за будь-яких умов, або дефолт.

Власне, ніхто і не здивований, бо Гройсман у тій грандіозній афері, за допомогою якої із гаманців населення останні гроші перекладаються до карманів енергетичних монополістів, – фігура відверто «шоста».

Нинішнє підвищення ціни на газ як раз і вирізняється другорядністю Гройсамна, адже на сцену знервовано випхались головні фігуранти: виконавці та батьки-засновники «схеми».

Першим озвався громадянин Коболєв, який, мабуть, останніми місяцями тужив за новими преміями. Очільник «Нафтогазу» натхненно привітав рішення кабміну, але при цьому прями текстом дав зрозуміти, що йому цього мало. “Паралельно з процесами в Україні, є процеси, які відбуваються на ринку газу в Європі, які для нас є фактично еталоном ринкової ціни. На цьому ринку нещодавно відбулося суттєве зростання ціни. Те підвищення, яке зараз відбулося… ціна в Україні для населення однак є суттєво меншою від європейської ринкової ціни газу, яка має бути в Україні” – заявив Коболєв. Більш тупого цинізму годі шукати – цей «голуб сизий» з президентського гнізда, береться розпатякувати про «ринкову ціну» при тому, що ніякого ринку газу в Україні немає! За людоїдською логікою цього створіння, нам і не потрібен свій ринок, бо є ціна, сформована ринком Європи, і ця ціна є його, Коболєва, рожевою мрією.

Про те, що умовою МВФ при домовленостях про виділення кредитів було аж ніяк не волюнтаристське підвищення ціни, а саме створення національного газового ринку, Коболєв говорити не наважується. Бо на українському ринкові, якщо б він запрацював, ціна аж ніяк не була б «європейською» – адже ринок враховував би як вартість видобування та транспортировки власного газу, так і купівельну спроможність населення.

Фактично його сентенція свідчить про те, що «Нафтогаз» і його партнери з числа олігархічних монополій, яким владою віддано у користування українські надра (які, за Конституцією, належать народові), не зацікавлені у створенні ринку. І не мають наміру зупинятись у своїх апетитах. Коболєв відкрив таке собі нескінченне газове «число Пі», де за одною цифрою вимальовується наступна і цей числовий ряд ховається за горизонтом…

Позиція Коболєва не є цікавою, бо вона абсолютно прозора.

Значно цікавішою є бурхлива реакція президента Порошенка. Який раніше демонстрував, що газові ціни і тарифи – не царська справа. Але цього разу гаранта прорвало.

Він зробив, як на мене, знакову заяву: “Як Президент я поставив Уряду дуже жорстку вимогу – ми маємо захистити людей, розширити програму субсидій, збільшити кошти на виконання цієї програми, аби від зростання тарифів не постраждали найменш захищені верстви населення і взагалі будь-хто, для кого це підвищення є критичним”.

Скажу прямо – цей спіч Петра Порошенка нарешті вивернув справжнє нутро газової «схеми». Яка насправді несе не тільки фінансові зиски олігархату з президентського оточення, а й, за задумом, має приємні політичні бонуси для самого президента. Насправді цій політичній «еліті» вперше вдалось використати власне корупційне збагачення ще й для… для отримання електоральних зисків!

Маю на увазі систему субсидій, щодо якої зненацька президент проявив такий живий інтерес. Справа у тому, що підсадивши 8-10 мільйонів домогосподарств (точної цифри не знають навіть у самому уряді) на субсидіарну голку, влада зрозуміла, що тримає «на гачку» просто феноменальну кількість потенційних виборців. Отримувачі субсидій потрапили у абсолютну залежність від владної волі. Їм постійно вбивають у підсвідомість острах втратити цю подачку. Їх переконують, що у випадку закінчення президентської каденції Петра Олексійовича Порошенка, ще невідомо, чи буде його наступник таким шляхетним і добрим…

Чи дієва ця технологія? Безумовно, – з урахуванням жебрацького, залежного стану пенсіонерів, безробітних, інфвалідів та інших незахищених верств населення, які традиційно є найактивнішими виборцями.

І слова президента про вимогу до уряду з розширення програми субсидій, насправді є не турботою про бідних, а наказом Гройсману зберегти і розширити електоральний ресурс Порошенка в умовах, коли новий етап тарифно-газового геноциду несе загрозу масового «прозріння».

Тож не дивуємось, якщо, Гройсману, який виносив на перше читання проект Бюджету-2019 із урізаними до майже 56-ти мільярдів витратами на комунальні субсидії, доведеться переглядати цю графу державних витрат у бік суттєвого збільшення. Бо президент прозоро натякнув, що це – йому на вибори…

І це буде відповіддю на питання про те, хто оплачує цю небачену за розмахом купівлю голосів. Хто спонсорує цю політичну корупцію.

Відповідь очевидна.

Народові пора робити очевидні висновки.

The following two tabs change content below.
Олег Ворошиловський

Олег Ворошиловський

Шеф-редактор веб-журналу «Політика і культура», член політради Політичної Партії "ПАТРІОТ"