Ангели за плечима

1 тиждень ago Інформ центр 0

Наш земляк і однопартієць, перебуваючи з сім’єю на відпочинку на морі  в Одеській області, врятував непритомного пірнальника.  Адже патріот це не тільки любов до усієї рідної землі, а й повсякчасна готовність прийти на допомогу кожному, хто її потребує.

У кінці серпня керівник збаразької районної організації Володимир Виклюк вирішив разом із сім’єю відпочити декілька днів на березі моря. Для відпочинку обрали один з пляжів поблизу Одеси. Пригода трапилася 27 серпня уже на завершенні приморського відпочинку. Підійшовши до води пан Володимир краєм ока мимоволі зафіксував фігуру молодика, який видряпувався на затоплену металеву баржу. Боковим зором вихопив, як той тінню шуганув у море… «Ой, як нерозумно, там же у воді стільки заржавленої, небезпечної арматури», майнула в голові думка. А через декілька хвилин побачив, що молодик так і не випірнув, а на тому місці вода стає бурою. Гукнув дружині і у бік берега, що трапилася біда та чимдуж кинувся на порятунок.

Без сумнівів і роздумів щосили поплив у напрямку баржі, обдираючи шкіру на руках і ногах продерся у воді через скручену, погнуті та іржаві арматурні дроти, котрі стирчали скрізь навколо затонулої баржі. Пронирнув, виштовхав на поверхню з води закривавлене і обм’якле тіло та з допомогою дружини перетяг його через арматурини, доправляючи до берега. Потопаючий і травмований чоловік був без свідомості. Зібравши усі свої сили,  все ж таки зумів разом із дружиною доправити потопаючого до берега.

Уже на березі, почувши крик про трагедію, підбігли  на допомогу люди, хтось викликав швидку, хтось підігнав власний автомобіль, щоб не гаючи часу доправити потерпілого до лікарні . Увесь цей час Володимир Володимирович надавав першу швидку допомогу. Тільки після того, як потопельника повезли до  приймального відділення лікарні, дружина почала обробляти і перев’язувати  закривавлені й рвані рани на руках і ногах рятівника.

Так завдяки сміливості Володимира Виклюка, незважаючи на ризик для його життя, вдалось врятувати потопаючого. Через деякий час Володимиру зателефонувала мама потерпілого, котрий, як виявилося, приїхав до моря на відпочинок з мамою та сестрою із сусідньої до нас Львівщини (з Бродів).  Медики їй повідомили, що стан її сина Максима (так, виявилося, звали постраждалого) середньої важкості та дали телефон рятувальника. Зі сльозами у голосі вона дякувала за порятунок сина.

«То ангел охоронець привів мене того дня саме на те місце, звернув мою увагу на необережного пірнальника і допоміг його врятувати. – відповів по телефону заплаканій матері пан Володимир, –Цієї зими я й сам був на межі потойбічча  після зараження ботулізмом. Тоді мене теж врятували ангели охоронці, піднявши серед ночі пів України, зорганізували усе так, що вкрай потрібні для порятунку мого життя лікарства подолали чи не  тисячу кілометрі за декілька годин. Я вдячний і тим людям, і тим ангелам! Тому радий, що почув ангела вашого сина і зумів вчасно допомогти йому».

На привеликий жаль, уже після повернення до дому, через десять днів після цієї пригоди Володимиру Володимировичу зателефонували і повідомили, що лікарям не вдалося врятувати життя того молодика! Сумно!

Але це зовсім не применшує героїзму вчинку нашого побратима – він ризикував власним життя і зробив усе можливе для порятунку чужого життя.

Така життєва позиція заслуговує поваги і шани.

Хай ангели за вашими плечима бережуть вас і надалі, пане Володимире.