Роковини смерті Василя Стуса

2 тижні ago Інформ центр 0

Серед сумних дат української історії сьогоднішній день є одним з найбільш трагічних. 4 вересня 1985 року пішов з життя Василь Стус. Точніше – загинув. Не тільки Поет з великої літери. Не тільки явище у світовій літературі. Не тільки стовп дисидентського руху і жертва каральної машини СРСР. Перш за все – український патріот і борець, який не зламався, залишився Громадянином омріяної ним України. Тої, самостійної, яка відбулась вже після його смерті. «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». Страшно уявити собі цю долю. Долю людини витонченої і романтичної, сповненої щирої любові і шляхетних мрій. Він був з небагатьох, кого Господь наставив на шлях служіння народній волі та нагородив унікальним талантом. Навіть ув’язнення він сприймав як «Час творчості». Саме так названа збірка поезій, написана під час першого «знайомства» із каральною машиною – дев’ятимісячного перебування у слідчому ізоляторі у 1972-му році. Там, за гратами, було написано:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Цьому чоловікові довелось пережити збоченість та жорстокість потвор, які вірно служили радянському режимові. Деякі, що доклались до знищення Василя Стуса, живі і нині. І навіть намагаються діяти на користь відродження тої страшної тоталітарної держави, яка вбила поета. Але. Їхні імена-прізвища історія забуде. Василь Стус залишиться в ній назавжди.

Микола Голомша