Структурні вади у реформуванні правоохоронної системи України

8 місяців ago Інформ центр 0

Структурні вади у реформуванні правоохоронної системи України

Загальний стан дотримання окремими правоохоронними органами: прокуратурою, Національною поліцією, Службою безпеки,  Державною фіскальною службою та антикорупційними органами конституційних прав і свобод громадян за останні роки; стан прокурорського нагляду за дотриманням конституційних прав і свобод громадян; статистичні дані щодо кількості клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застави; судова статистика винесення вироків та призначення мір покарання, а також дотримання таємниці досудового розслідування та правил підслідності.

Такі актуальні питання обговорили сьогодні в експертному середовищі під час круглого столу на тему: «Дотримання правоохоронними органами конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування у 2014-2017 роках».

«Ґрунтовно дослідити і оцінити стан справ із дотриманням конституційних прав громадян – справа нелегка і має базуватись на серйозних дослідженнях. За відсутності таких є небезпека дати волю емоціям, які не є добрими помічниками у правовому аналізі. Але ми розглядаємо сьогодні абсолютно конкретний зріз – дотримання конституційних прав людини на стадії досудового розслідування. Тому маємо можливість оперувати конкретними фактами.

Ми завжди повинні враховувати, що головна наша мета – дати загалу, людям, громадянам нашої країни розуміння того, в якому правовому становищі вони знаходяться. Бо влада старанно переконує українців в тому, що вони мають кожного дня дякувати їй за щастя жити в правовій державі. Де судова реформа, реформи правоохоронних органів начебто спрацювали на користь пересічного українця – від великого бізнесмена або підприємця, до сільського вчителя. Люди у своїй більшості не кожного дня мають справу із правоохоронними органами та судами, то, може, і вірять в існування цих повітряних замків. А от хто стикався із системою у її нинішньому, відреформованому вигляді, мають протилежну точку зору», – зазначив у своєму виступі Голова Політичної Партії «ПАТРІОТ» Микола Голомша.

«Рівень дотримання конституційних прав на стадії досудового розслідування має свої маркери. Скажімо, статистику кількості обшуків або арештів. Зауважу – офіційних даних нині чомусь бракує. Принаймні за останні три роки така статистика, підтверджена відповідними державними органами, не обнародувалась. Тому я буду посилатись на дані, опубліковані нещодавно «Судово-юридичною газетою»,  щодо розгляду слідчим суддею клопотань, скарг, заяв під час досудового розслідування.

В 2012 році кількість клопотань, що надходили до суду, стосовно проведення обшуку житла чи іншого володіння особи становила 2645; щодо тимчасового доступу до речей і документів — 10152.

Відомості 2017 року. Кількість клопотань, що надійшло до суду, стосовно проведення обшуку житла чи іншого володіння особи становить –118 884, що в порівнянні в 45 разів більше, ніж в 2012 році.

Кількість клопотань щодо тимчасового доступу до речей і документів — 257 744.

Приблизно 85% таких клопотань задовольняється судами.

Але попри таку небувалу активність правоохоронних органів, попри таку підтримку їхніх клопотань судами, якість розкриття злочинів жодним чином не покращилась.

І всі ми чудово розуміємо, що означають такі цифри. Перш за все – вони означають дисонанс між тими самосхвальними характеристиками відповідних реформ, яку дає собі влада, і реальним станом речей.», – підкреслив М. Голомша.

Відповідаючи на питання:  «Про яку реформу ми говоримо?», – Микола Голомша відзначив:

«По-перше, як правило, хоча б у фаховому колі є розуміння моделі, за якою проводиться та чи інша реформа. Але ані щодо правоохоронної, ані щодо судової системи ми так і не дочекались відповіді на питання, за якою моделлю чи моделями трансформуються ці системи?

По-друге, реформа передбачає покращення, вдосконалення системи, або взагалі її модерне переформатування. Маємо ми перше, або друге, або третє? Питання риторичне.

По-третє, ключове значення мають виконавці реформ. Їхній фах, досвід, знання, мотивації. В нашому випадку реформування стало завданням самих керівників МВС або прокуратури, які не є фахівцями, а є політичними призначенцями. Які опинились там, де, власне, знаходяться важелі регулювання правового поля держави. І, не маючи ані моделі, ані фаху, ані досвіду, керовані політичною доцільністю та тяжінням до гучного піару, вони не реформували систему.

Вони її розвалили. Це дуже трагічний висновок, адже мова іде про стримування криміналітету, який в цих умовах отримав достатньо вільготне життя. Скидається на те, що цього досі не розуміють ані самі керівники правоохоронних органів, ані політикум, який довірив їм реформування.

Вони не розуміють, що будь-яке реформаторство передбачає збереження професійного сегменту галузі. Що прагнення вдосконалення системи повинно базуватись на науковому підході, а не на політичних амбіціях і тимчасовій доцільності.

Ми живемо у часи четвертої промислової революції і четвертої фахової революції. Тобто в часи, коли фахівців цінують, бо саме вони вирішують проблему розвитку і перетворень. Натомість в наших умовах демонструється протилежна ідеологія. Керівник, призначений для реформування якоїсь системи, починає з того, що звільняє усіх, хто з тої чи іншої причини не вкладається у його ідеологічну матрицю, а потім придумує такий «прозорий» конкурс, який дозволяє призначити тих, хто в цю його матрицю вбудовується. І вважає, що це і є реформа. Хлопці, яких визначили «поганими», покарані, а хлопці, які вважаються «хорошими», зараз дадуть космічний результат.

Не дали, і це – закономірно.

Звідси – усі ті збочення, які ми спостерігаємо в роботі правоохоронної системи. Зокрема, і у «революційній» кількості затримань. Неважко передбачити, що левова їхня частина – сумнівна з точки зору процедури і закону, бо недосвідчена або нефахова людина не розуміє законних підстав, і, що страшніше, не розуміє наслідків. А вони полягають в тому, що порушення конституційних прав людини також у свою чергу є кримінальним злочином.

Є передбачені законами межі. Якщо «хороший хлопець» із «прозорим» конкурсом за плечима, затримав людину, яку потім суд виправдав, відпустив, повинна настати відповідальність.

Теж саме і з обшуками, кількість яких, нагадаю, зросла за часів реформування правоохоронної системи, у 45 разів! Але ми знаємо, що обшук повинен бути обгрунтованим, він є своєрідною крайньою мірою. Яка застосовується у випадку, коли є обґрунтовані законні підстави вважати, що підозрювана особа дійсно приховує важливий доказ. А судячи з того, що суди масово дають дозволи на обшуки – тут також є проблема. Судді або під тиском, або з інших причин, санкціонують необґрунтовані обшуки, чим  також масово порушують закон.

Тобто мова іде про неусвідомлення, нерозуміння правоохоронцями та суддями відповідальності за свої дії. У цьому, на мій погляд, головна причина такого масового порушення конституційних прав громадян на стадії досудових розслідувань.

І, саме тому, ми не маємо офіційних даних про обшуки, затримання і арешти. Хто буде вести цей облік, коли він фактично є доказом незаконності власних дій?

В комплексі це означає зловживання владою, яке притаманне людям із низьким рівнем підготовки. Адже нефаховість і нерозуміння власної місії компенсуються зухвалістю і відчуттям безкарності. Що, у свою чергу, робить людей абсолютно безправними перед правоохоронною системою. Створює атмосферу незахищеності, свавілля, правового нігілізму в державі. І при цьому – створили вакуум в сфері дотримання і застосування законів, що знівелювало права громадян.

Як назвати таке «реформування», в результаті якого громадяни фактично опинились без правового захисту і втратили надію на справедливість? Таку ситуацію можна віддзеркалити не тільки на правоохоронну та судову системи. Вадою втрати інтересу до проблем громадянина страждає уся державна система.

Тут знов доводиться згадати про відсутність будь-якого моделювання при плануванні реформ. Спроби «самореформуватись» з боку різних органів, які повинні були б працювати скоординовано і узгоджено, тим більше під час протидії агресії, нагадують безглуздий броунівський рух. Процес абсолютно некерований.

Можна навести як позитивний приклад, американську модель, де робота різних ланок державної системи підпорядкована загальним завданням, які визначаються регулярно. Стратегія національної безпеки приймається щорічно і містить усі ризики, з якими може стикнутись держава у цей період часу – від економічних до військових. Ми мали б застосувати саме такий підхід, в нинішніх умовах він абсолютно логічний. У такому разі, скажімо, можна було б завчасно передбачити кризу в Азовському морі, яку ми маємо зараз. І завчасно розробити стратегію реагування.

Помилкою є думати, що проблема дотримання прав людей під час досудового слідства не має стосунку до таких глобальних речей. Ні, усе пов’язано в державі як організмі, і прорахунки в будь-якому органі тягнуть за собою проблеми для всієї системи. Якщо держава не буде турбуватись про захист прав своїх громадян будь-де і будь-коли, то вона не буде спроможна визначити небезпечні стратегічні напрямки», – підкреслив Микола Голомша.