Час задуматися над тим, що ми отримали, і які масштабні завдання перед нами стоять

6 місяців ago Інформ центр 0

Роки, що минули після останнього Майдану, не були простими. Не такими страшними, як 2014-й,  але такими ж хворобливими і вразливими.

Варто без емоцій згадати всі  плюси і мінуси цих років, щоб зробити висновки і  не повторити помилок.

Серед плюсів – українська армія зуміла гідно протистояти путінсько- терористичній агресії, даючи відсіч ворогам, жертовно не піддаючись  на провокації і дотримуючись мінських угод. Вона стала відкриттям глобального світу – справжньою армією, в якій служать справжні патріоти.

Серед мінусів – падіння дисципліни в зоні АТО, контрабандні процеси, дискредитація добровольців, пияцтво та інше, що є наслідком низької інформаційно-роз’яснювальної роботи серед бійців та заборони їм стріляти у відповідь.

Окуповану територію грабують путінські терористи і місцеві бандити. Кремлівські комунікаційно-тематичні агресії тотально домінують (у форматах брутальної пропаганди) як в інформаційному просторі, так і в свідомості місцевих жителів на окупованих територіях.

Незважаючи на посилену боротьбу з контрабандистами, потік товарів через умовну лінію розмежування не зменшився. Контрабанда стала звичайним явищем.

Мінські угоди, на які лідери провідних країн світу покладали стільки надій, стали просто папірцем.

Врешті, як і Будапештська угода. Політична безвідповідальність гарантів безпеки України за Будапештською угодою обернулася путінською глобальною гібридною агресією в Криму та на Донбасі, а неготовність до рішучих дій із захисту демократичних цінностей призвела до тисяч смертей українських героїв та руйнування їх долі.

Нормандський процес також зайшов у глухий дипломатичний кут, але його учасники не хочуть цього визнавати.

Найнебезпечнішим є те, що жоден з геостратегічних гравців не зміг вказати шлях вирішення проблеми Донбасу, бо ніхто з них його чітко не бачить. А це дає Путіну можливість посилювати різнобічний тиск на міжнародне співтовариство з метою остаточного зняття з порядку денного питання Криму.

А далі  що? «Милостивий» дозвіл Кремля на повернення ЛНР» і «ДНР» у  «лоно», не забувши при цьому домогтися їх конституційної автономії (де-факто – федеративності)? Відбудеться такий сценарій чи ні – вирішувати саме в Києві, а не де-небудь.

А поки що потоки внутрішніх мігрантів з Донбасу не припиняються, а державні  програми, які вирішували б їх проблеми,- або відсутні, або не ефективні.

 Економіка. Плюси тут бачать лише перші особи країни, які вважають  найбільшим досягненням збереження «нормальних відносин» між президентом, прем’єр-міністром та членами парламентської коаліції, що забезпечує паркетну політичну стабільність у  країні.  Те, що у нас масове безробіття, гинуть цілі га- лузі виробництва і на межі виживання знаходяться  малий та  середній бізнес, – влада не бачить.

Разом з тим, прогнози щодо підвищення  рівня економіки України, які роблять світові гранди на кшталт Світового банку, Європейського банку розвитку і реконструкції, вселяють оптимізм, оскільки за цими прогнозами економіка України може прискорити  зростання до 4% в рік  вже у 2019-2020 роках.

Аналітики цих поважних інституцій вважають, що зростання на 4% в рік є досить реальним, оскільки Україна має для цього потенціал, але  цього не буде без реформ, які повинні стимулювати інвестиції і продуктивність.

До факторів, які можуть вплинути на українську економіку у найближчі роки, аналітики зараховують не тільки хід реформ, але й геополітичну напруженість в регіоні та інтенсивність російсько-українського збройного конфлікту на Донбасі зокрема.

Децентралізація. Заявлені плани реформ вертикалі влади, зокрема органів місцевого самоврядування, наразі мають досить непевні абриси.

Об’єднання громад здійснюються не за бажанням людей, а за рознарядкою зверху, що викликає опір місцевих громад і уповільнює цей процесс.

Прописаний у законопроектах інститут префекта створює передумови для формування його абсолютного впливу на життєдіяльність територій і, відповідно, зміцнює центральну (президентську) владу.

Наслідки таких дій можуть мати досить непередбачуваний характер.

Політичне життя в Україні набиратиме обертів. Формуватимуться нові партії, відбуватиметься пошук нових ідей, втратять сенс і зникнуть старі усталені ідеології. Це вселяє надію на продовження формування і вже надійне закріплення основ справжнього громадянського суспільства Майданної України.

Боротьба з корупцією, яку проголосили нинішні  керівники  держави, вже  стала притчею во язицех. Такого  тотального злодійства ми ще  не знали.

Влада демонструє, що боротися з корупцією не бажає, в той час як суспільство вважає, що ліквідація корупції є питанням не тільки принциповим, а наріжним для існування нації та держави.

Тому   у відносинах суспільство-влада цей аспект стане найближчим часом од- ним із основних.

Ми маємо бажання і сили та всі організаційні можливості змусити владу виконувати покладені на неї обов’язки!

Ми живемо в непростий час історичних випробувань. Без перебільшення, маятник історії коливається між життям української держави і смертю. Динаміка світових процесів, де Україна є одним з найбільших трендів, вимагає швидких рішень і дій.

Тому кожен із нас повинен задуматися над сенсом свого буття, свого місця в історії світу та власної країни. Такі  роздуми надихають вірою у власні сили, переконують у правильності вибору, зміцнюють впевненість у збереженні нащадками світлої пам’яті про кожного з нас.

Ми повинні сьогодні і завжди творити Майданну Україну, державу і суспільство, де кожен з нас почуватиметься захищено і матиме всі умови для творчого розвитку, де людина – справді головна цінність.

Прес – служба