Об’єднані територіальні громади і владні перепони, що гальмують їх розвиток

2 роки ago Інформ центр 0

Нещодавно у Києві відбувся Другий форум об’єднаних громад «Ініціативи, що змінюють життя», який зібрав в одній залі вищих посадових осіб держави (голову Верховної Ради, Президента країни, прем’єр-міністра, міністрів), парламентських політиків, бізнесменів, іноземних дипломатів та представників органів місцевого самоврядування, зокрема, керівників нових об’єднаних територіальних громад. Захід відбувався напередодні Дня місцевого самоврядування, тому зрозуміло, що виступи очільників держави загалом були націлені на фіксацію здобутків в процесі здійснення реформ, зокрема, декларовано-явочної децентралізації.

А дуже хотілося, щоб розмова на такому знаковому загальнонаціональному заході розпочалась з критичного аналізу законодавчо-управлінського процесу формування ОТГ. Тобто визначенні больових точок становлення та розвитку  новоутворень, без публічно-усвідомленого, якнайшвидшого проходження яких ці реформи можуть не лише пригальмуватися, а й взагалі втратити свою привабливість і перспективу.

Наприклад, варто було б говорити про такий, вважаю, найголовніший аспект невідворотності модернізації дієвої моделі місцевого самоврядування як сервісно-інфраструктурні умови добровільного об’єднання територіальних громад в спроможні ОТГ. На що, власне, націлений Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Насправді, не все так просто. Ось, до прикладу, налаштувались три сільські ради на Закарпатті — Холмківська, Сторожницька та Тарновецька — добровільно об’єднатися в ОТГ. За підтримки селян (відбулись опитування, збори, громадські слухання в усіх селах, а їх з десяток) місцеві керівники розпочали підготовчі роботи до об’єднання, долучивши до формування необхідного в таких випадках пакету документів юристів та консультантів. Після сесійних засідань місцевих депутатів, які підтримали рішення про об’єднання, документи надійшли до обласної державної адміністрації, яка і відмовила в реєстрації нового ОТГ.

Причини відмови досить прості. По-перше, все робилось без дозволу ОДА, а по-друге — на деякі тергромади у обласних чиновників були інші види. Тобто, приєднати до громади обласного центру ті громади, які мають на своїй території потужні підприємства і таким чином збільшити надходження до міського бюджету.

Цей класичний приклад демонструє не лише окрему проблему з названими сільськими радами. Залишаються кричущими і досі невизначеними правові нормативно-регламентні та конституційні аспекти добровільного об’єднання громад, які полягають у чіткому формулюванні процедурних питань щодо утворення, об’єднання та приєднання громад до вже існуючих ОТГ. Процес гальмують, як і в випадку на Закарпатті, так звані перспективні плани об’єднання, які в адміністративному порядку (часто для звіту) формуються в органах виконавчої влади. І якщо в Кабміні та ОДА такі плани називають дороговказами процесу децентралізації, то на місцях нерідко їх визнають зашморгами на шиї реальної модернізації самоврядування.

Як велике досягнення законодавців назвав у своєму виступі на Другому форумі об’єднаних громад «Ініціативи, що змінюють життя» голова Верховної Ради ухвалення за основу законопроекту №6466 «Про внесення змін до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» щодо добровільного приєднання територіальних громад сіл, селищ до територіальних громад міст обласного значення». Але навіть у середовищі народних обранців до цього законопроекту немає узгодженого відношення. Всі розуміють, що цей закон у разі його прийняття каталізує процес примусового приєднання до міст найуспішніших сільських і селищних громад та перетворить їх на передмістя з невизначеною перспективою ресурсно-кадрового сателітства, а не партнерського потенціалу.

Викликає пересторогу і діюча макроекономічна гра центральної влади в питаннях бюджетування місцевої влади. Ще на стадії формування бюджету на наступний рік експертне середовище та керівники ОТГ били на сполох, бо проект закону передбачав подальше зростання фінансового навантаження на об’єднанні територіальні громади без відповідного підкріплення у вигляді державних субвенцій. Зрештою, обсяг фінансового ресурсу місцевих бюджетів затвердили на рівні 556,1 мільярдів гривень, що на 15 відсотків більше, ніж цього року. До того ж передбаченні відповідні субвенції, але цей ресурс публічно ще не корелюється із функціоналом зобов’язань, що перейдуть на місця. Залишається нам всім слідкувати за тим, щоб держава вчасно виконувала свої традиційні зобов’язання перед місцевими громадами і надалі не відкладала такі важливі функціонально-фінансові питання до останнього дня. Про чіткі традиційні та інноваційно-креативні підходи до формування бюджету та проблеми фінансової самостійності і спроможності органів місцевого самоврядування теж варто було говорити в деталях на форумі об’єднаних громад. І це варто було б озвучувати в партнерській стилістиці панелей, а не звітного пленарного засідання зїздівської стилістики нашого політикуму.

Залишається наразі невирішеними конституційність модернізації місцевого управління та ще низка ключових проблем, без яких не можна говорити про динаміку успішності в сталій спроможності об’єднаних територіальних громад і реформи місцевого самоврядування загалом. Це, наприклад, питання землі, яка має відноситися до сфери управління ОТГ. Втім, питання землі є ключовим і в більшому масштабі, про що свідчить прийняття парламентом рішення про продовження мораторію на продаж землі. Складається враження, що держава в особі вищого керівництва не довіряє власному народу, а може і боїться його, тому обмежує можливості в такий тривіальний спосіб.

Питання модернізацій та реформ у державі, а ширше — перспектив Майданної України, це, насамперед, питання обопільної довіри і системно-перспективного партнерства держави і суспільства. Без створення атмосфери довіри не можна говорити про підтримку населенням процесів децентралізації, створення ОТГ і загалом про успішність діяльності влади. А щоб досягти такої довіри українська влада має говорити із суспільством, нічого не приховуючи і, найголовніше, не обманюючи власний народ і самих себе.

Саме цікаве, це те, що є і механізм, і інструментарій побудови такої довіри. Називається він законом «Про співробітництво територіальних громад». Якщо влада відмовиться від уніфікованого принципу формування ОТГ (як основи централізованого управління в новому масштабі) і перейде до принципу пошуку унікальних спеціалізацій територій, то держава і суспільство отримують безмежне зростання спроможностей громад і неосяжні перспективи для країни.

Микола Голомша

Джерело:  https://lb.ua/blog/mykola_golomsha/384566_obiednani_teritorialni_gromadi_i.html