«План Маршала» Майданній Україні не потрібен

1 тиждень ago Інформ центр 0

Країни Балтії, незважаючи на членство в НАТО, живуть в реаліях постійних комбінованих прицілів Кремля. Впевненості в тому, що з кремлівських веж не прозвучить пряма команда на, як мінімум, військову провокацію, у балтійців немає. Тому цілком природним виглядає бажання народів Балтії бачити поряд потужних в усіх відношеннях сусідів. Зокрема, Україну.

Шостого листопада в литовському Сеймі відбулась подія, яку українські політики публічно позиціонують як головну презентацію «Плана Маршалла» для України. Посли країн-учасниць Програми Східного партнерства, США, Канади і Японії ознайомились з ініціативою литовських політиків, зокрема, колишнього прем’єра Литви Андрюса Кубіліуса, щодо інвестиційного плану допомоги Україні на найближчі 10 років. Литовці пропонують виділити 50 мільярдів євро (по 5 млрд щорічно) для розвитку і заохочення малого і середнього бізнесу. При цьому одним з ключових моментів цієї програми є не стільки фінансова допомога, скільки, за словами міністра закордонних справ Литви Лінаса Лінкявічюса, наближення України до ЄС за відповідними критеріями.

Тут, мабуть, варто згадати про справжній План Маршалла. Тоді, у 1947 році, держсекретар США Джордж Маршалл запропонував програму відновлення економіки Західної Європи як основу для європейського інтеграційного процесу та створення післявоєнної глобальної економіки. Насправді масштаб економічного впливу США не вимірювався лише Європою, а включав програму стабілізації для Японії, передбачав розширення економічної присутності в Латинській Америці, орієнтувався на перспективу формування нових міжнародних організацій  економічного співробітництва на противагу комуністичному Радянському Союзу. Тобто в процес відновлення європейської стабільності після Другої світової війни активно включилась найпотужніша економіка тодішнього світу.

До того ж, фінансово-промислове зміцнення європейських країн, їхня інтеграція на загальноприйнятній економічній основі мала і політичну складову, сформовану у тому ж 1947 році президентом США Гаррі Труменом у його зовнішньополітичній програмі, яка отримала назву «Доктрина Трумена». Її суть полягала у організації масштабної протидії просуванню комуністичної ідеології і режимів, а також політики стримування агресій СРСР у світі.

В результаті ці два документи за кілька десятиліть дали системні результати — європейська економіка відновилась і набрала інтеграційно-перспективних потужностей, а комуністична система на чолі з СРСР розпалася.

«План Маршалла» для України, ініційований литовськими політиками, хоча і передбачає зростання вітчизняного ВВП щорічно на 6-8 відсотків, наразі не має чіткого і конкретного змісту, а головне — системно-проектної підтримки європейських партнерів. До того ж, якщо проводити аналогії, відсутня комплексна сучасна «Доктрина Трумена», яка могла б називатися «Доктриною Трампа», але в жодному разі такою не стане.

Натомість маємо намагання певних сил, за спиною яких маячить кремлівський режим, запустити реінтеграційні процеси в європейському співтоваристві, зростання управлінсько-персонального авторитаризму на тлі активного роздмухування нових націоналістичних багать (Угорщина, Польща, Чехія, Іспанія, Італія), посилення проявів глобального гібридного тероризму та явне заниження рівня  відстоювання європейських ціннісних орієнтирів. До того ж, президент США, як очевидно із його останніх заяв, все ще зберігає надію на встановлення добрих взаємин із російським «лідером» Владіміром Путіним.

На тлі цих трансформацій Україна мала б продемонструвати лідерські якості нового європейського (як мінімум) цивілізаційного геостратегічного гравця, дух і волю Майдану гідності, які наповнили українське суспільство і, попри всі негаразди, продовжують розвиватися в громадах як середовищах життя (попри всілякі футуристичні утопії про обрані планетарні міста). Однак персонально-кланові корупційні інтереси, які досить часто тяжіють на владних олімпах, створюють загрозу для нинішньої держави, її розквіту, заставляють європейських і світових партнерів щоразу відтерміновувати строки прямої допомоги.

Ось і зараз, коли ще триває обговорення так званого «Плану Маршалла», вже прозвучали заяви, зокрема, і литовських колег, про те що документ матиме назву “Європейський план” для України”. Більше того, цей план, незважаючи на розголос і підтримку, швидше за все, не увійде в підсумкову декларацію саміту політики Європейського союзу “Східне партнерство”, який має відбутися 24 листопада у Брюселі. В планах Єврокомісії та Ради ЄС є лише ідея продукування нового формату співпраці “Східне партнерство +”, в межах якого Україна, Молдова і Грузія отримають можливість приєднання до митного, енергетичного і цифровому союзу ЄС, Шенгенської зони і скасування плати за роумінг.

Це вже не перший приклад провалу геостратегічних планів підтримки чи допомоги Україні з боку європейських та світових партнерів, які асоціативно співставлялися із знаменитим оригіналом — Планом Маршалла. Наприклад, ще 2007 року організація People-Centered Economic Development пропонувала документ “Мікроекономічний розвиток та соціальне підприємництво в Україні: “План Маршала” для України” (Microeconomic Development and Social Enterprise in Ukraine: A «Marshall Plan» for Ukraine). Потім про це говорив на міжнародному симпозіумі по Україні у Відні (жовтень 2014 року) французький філософ і письменни, співзасновник групи «Нові філософи» Бернар-Анрі Леві. Навесні 2015 року в Бундестазі Німеччини була зареєстрована петиція щодо надання допомоги Україні, яка надійшла від громадського руху Marshallplan für die Ukraine. За рік у Бундестазі було повідомлено про початок розробки Плану Маршалла для України. І ось зараз цю тему розпочала Литовська республіка.

За тих чи інших причин всі ці «Плани Маршалла» так і не були реалізовані. Яка доля чекає на нову, литовську, ініціативу, покаже час. Однак хотілось би звернути увагу на деякі аспекти всіх цих намагань. Найперше, це те, що завжди це були партнерські пропозиції людей та організацій, які щиро бажали допомогти України. І, очевидно, що нереалізація цих ініціатив є, з одного боку, результатом недостатніх зусиль ініціаторів, помножених на бюрократичні процедури прийняття відповідних рішень, а з іншого, і це головніше — відсутність устремління прийняття і реалізації масштабних планів реальних перетворень в українській державі, посилених бюрократично-централізованим диктатом тотальної корупції всіх владних ланок.

Литовська ініціатива, підтримана по суті європейськими партнерами, є пропозицією прагматичною. Будуть реальні перетворення в країні, стане очевидним невідворотність позитивних змін в державі, просуватимуться конкретні реформи — тоді ми побачимо активізацію підтримки з боку Європи і США.

Нам потрібно зрозуміти, яким є стан України, як виглядає її потенціал, яким чином він має реалізовуватись і в якій послідовності, які сегменти мають стати локомотивами перспективних перетворень тощо. Розпочинати потрібно з простого, але вкрай необхідного рішення — проведення перепису населення. І не в 2020 році, після завершення чергових виборчих (парламентських і президентських) баталій, з їх креативно-корупційними схемами і «імітованими душами», штучними квотами в списках, а негайно, невідкладно, бо зволікання є в даному випадку державним злочином в масштабі історичної епохи.

Тоді ми побачимо реальну картину середовищ життя, визначимо рівні мікроекономічних трендів, які виведуть нас на усвідомлене бачення дизайнерських композицій глобальних економічних перспектив і можливостей, зрушимо з місця цілу низку нагальних модернізацій і реформ, про які лише роками ведемо мову в режимі «публічних дум».

А щодо «Плана Маршалла», то він нам, як на мене, не потрібен, бо це лише геостратегічне звуження проблеми, яка має має глобальний характер. Нам потрібне усвідомлення світовим співтоваристовом нового світоглядного бачення перспектив. «Плана Маршалла» для світу, якщо вже йти за асоціативним рядом, а краще Плану захисту мирної цивілізації, якого цей світ потребує.

Ми сьогодні знаходимось у точці розлому цивілізації. Світ заповнює епоха тотального цинізму, доказом наявності якої є не лише дії путінського режиму у світі, але й останній скандал з «райськими паперами» («Paradise Papers»). Від нас, від України залежить зараз, чи залишиться геостратегічний шанс якісної перспективи мрій Небесної сотні у людства на щасливе майбуття чи світ поглине неоварварство.

Микола Голомша

Джерело: https://lb.ua/blog/mykola_golomsha/381466_plan_marshala_maydanniy_ukraini.html