Село, освіта, майбутнє

3 тижні ago Інформ центр 0

Нещодавно прийнятий закон «Про освіту», який викликав шалений спротив у наших недругів і ворогів, є потужною і перспективною прото-моделлю не лише формату звичного публічного мему освітянської реформи, а вже зачатків освітянських індустрій світу 4.0, і такої ж якості підходів до української держави і суспільства вже у найближчому майбутньому. Однак це майбутнє вимірюється, як мінімум, десятками років традиційних поступів. В умовах світу 4.0 нам варто говорити про значно пришвидшені темпи цього просування.

Ситуація, яка складається зараз, зокрема, із сільською освітою, потребує невідкладних рішень в парадигмі моделі світу 4.0, а не простих авралів із закриття тих чи інших управлінських провалів. Маю на увазі низький рівень освіти сільських випускників шкіл і, відповідно, небажання юнаків і дівчат навчатись далі у сільськогосподарських вишах, з одного боку, та катастрофічну нестачу фахівців профільного напряму, що є результатом певних недоліків саме вищого освітнього процесу у державі, з іншого.

Так, цьогоріч лише 2,4 відсотка випускників сільських шкіл змогли здати зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) на рівні 180 балів (55 відсотків ЗНО просто проігнорували). З тих, хто все ж таки наважився подати документи, студентами стали 15 відсотків.

Сьогодні в країні працює майже 50 тисяч сільськогосподарських підприємств. З них фермерських — понад 33 тисячі. В основному (90%) вони орієнтовані на рослинництво і лише незначна частина (близько 2 %) – на тваринництво (тому розроблена спеціальна програма урядової підтримки тваринництва). І все це потребує кваліфікованого супроводу. Тобто, потреба в традиційно-галузевих кадрах сільськогосподарського спрямування в державі більш ніж нагальна. А ми маємо катастрофічну ситуацію, коли на деякі спеціальності профільні виші за держзамовленням змогли набрати від 2 до 6 студентів.

Чи не варто нам, зрештою, комплексно подумати про мультифахове кадрове супроводження сфери (агропромисловий комплекс) і одночасно – середовищ життя, які разом «витягують» практично 14 відсотків ВВП країни? А тоді сформувати зрозумілу і доступну геостратегічну модель державно-суспільної підготовки різноформатної палітри надсучасних спеціалістів для сільського господарства і середовищ життя в сільській місцевості, запропонувавши, наприклад, підприємствам і територіальним громадам замовляти собі кадри вже зараз, а розраховуватись за їхню підготовку, скажімо, протягом 10-15 років. Подібні інвестиції знань значно розширять зони капіталізації середовищ життя на селі, які, на жаль, ще й досі сприймаються вузько і дуже обмежено, без  враховування надбань сучасного світу ноосферної епохи.

Певен, що існують і інші варіанти вирішення цих проблеми. Головне, щоб інтереси всіх зацікавлених сторін тут співпадали і базувались на державницькому ґрунті бачення майбутнього України.

Микола Голомша

Джерело: https://lb.ua/blog/mykola_golomsha/380408_selo_osvita_maybutnie.html