Чи це дійсно новий світ? Післямова до YES

3 місяці ago Інформ центр 0

Чотирнадцята з моменту започаткування щорічна зустріч світового істеблішменту в межах Ялтинської Європейської Стратегії (YES), яка цьогоріч зібрала представників із тридцяти чотирьох країн, безперечно, вдалася. І, щиро сподіваюсь, принесе нашій країні вже найближчим часом значну користь за багатьма напрямами.

Дуже важливим є аналіз виступів багатьох світових політиків, економістів, фінансистів тощо. Тематичне спрямування виступів задавала цьорічна постановка зустрічі: «Чи це новий світ? І що він означає для України?». Насправді взаємовідносини України і світу, місце і роль нашої держави в формуванні стратегії нової міжнародної колективної безпеки є зараз магістральними питання бачення майбутнього крихкої планетарної цивілізації партнерів мирного співіснування в глобальному розмаїті середовищ життя.

Але ключовими все ж залишаються виступи перших осіб нашої держави — президента та прем’єр-міністра. У зв’язку з цим хочу запропонувати відповідне бачення на тлі виказанних тверджень, зокрема, у виступі Президента України.

Майдани України, і, насамперед, Майдан Гідності відкрив для українців світ нових можливостей. Світ, в якому основоположними суспільно-державницькими принципами є гуманістичні цінності. Фактично, це є альфою і омегою нової, Майданної України як модератора глобальної мирної перспективи. Ті, хто не розуміє цього, приречені на безперспективність і швидке цивілізаційне забуття. Короткі політичні ігрища для них можуть завершитися досить сумним фіналом.

Президентські спічрайтери, які готували йому промову, на жаль, все ще перебувають під, на перший погляд, неусвідомленим (когнітивним) впливом радянщини. Чого варте порівняння Революції Гідності з дзвінком будильника. Так і напрошується аналогія з колоколом Герцена, який був одним із фетішей більшовицької пропаганди та номеклатурно-бюрократичних паркетів.

Щодо самого визначення подій 2013-2014 років як Революції. Неодноразово говорив і писав на цю тему. Цьому присвячено два випуски серії книг моїх роздумів «Майданна Україна». Те, що відбувалося у ті зимові дні не можна примітизувати категоріальним визначенням революції. Бо цим ми принижуємо гідність українців, гідність української нації, відсікаємо від історії глибинні пласти віковічної боротьби українців за волю, свободу, соборність, в основі якої завжди поставала гідність. Цим ми ще й продукуємо посилення транскрипцій стилістик путіністів та радянських апологетів, що обожнюють будь-які революції, бо не переймаються власною державністю.

Це був Майдан. Майдан Гідності, а перед цим Майдан Свободи. А ще раніше — Майдан на граніті. А до цього тисячі великих і малих Майданів  українського народу, де виставлялися ціннісно-регламентні дороговкази для потужного звитяжництва вершителей історії майбутньої незалежної України.

Не можу також погодитися з тезою виступу Президента України на саміті YES, що «наше покликання – стати східним кордоном європейської цивілізації …». Держави і суспільства в стані війни, оборони, кордонів — все це данина минулому, в якому на перших ролях завжди були корпорації безпекового, фінансово-економічного чи промислового штибу. І все вершилось в корпоративно-закритому режимі старих монополій, де превалювали інтереси купки «вершителів світу», а не виразників народних приорітетів та цінностей духовно-ментальних кодів співжиття. Такі підходи ставали на перепоні розвитку громадянського суспільства, громадянина як творчої особистості який творив би нову реальність в партнерстві з усім цивілізаційним світом.

Ми не можемо бути черговою окраїною, якій відводиться роль буфера між цивілізаційним добром і злом. Бо тоді ми знову слугуватимемо лише геополітичним придатком для тих, хто між собою буде домовлятися про майбутні перспективи планети.

Ми маємо усвідомити і донести це розуміння до своїх партнерів по глобальному світу миру — Україна є невід’ємною частиною цивілізаційного процесу творення мирного середовища світу і захищатися від загроз глобального гібридного тероризму, апологетом якого нині виступає путінська Росія (як політичний режим, глобальна технологія та антиглобалістська парадигма), ми маємо разом. Це розуміння маємо бути однаковим у Берліні, Парижі, Варшаві, Пекіні чи Вашингтоні.

Путінський режим, і це я неодноразово підкреслював, має планетарний вимір. І сьогодні є найбільшою загрозою саме мирній цивілізації планети. Нашим стратегічним та іншим партнерам варто розуміти, що проблеми з КНДР чи Іраном носять все ж таки регіональний характер. Гострий, небезпечний, але регіональний. Путінський режим, ще раз повторюсь, явище планетарного масштабу. Який, прикриваючись демократичними одежами і дипломатичними перформансами, поєднує фізичну агресію з комунікаційно-контентною, створюючи нову, переважно віртуальну, реальність на значній частині світу і намагається створити новий, власний світопорядок (як брутальну перспективу в межах продукованої епохи тотального цинізму).

Вважаю, що путінцям вигідний науково-практичний поділ світу на різні цивлізації. Тоді поступово можна перейти на несумісність, і, відповідно, протистояння європейської і євразійської (азіатської) цивілізацій, де роль «миротворця» давно вже приміряє (і реалізує) Кремль через різні геостратегічні формати. Однак нам варто цю суперечку вивести на рівень міжнародного законодавства, визнавши, що на планеті існує одна цивілізація — людська. І будь-які намагання влаштувати знищення (фізичні чи  віртуальні) певної частини населення веде до цивілізаційного розлому і загибелі людства як такого. Це все питання загальнолюдських, цивілізаційних цінностей, які мали б стати предметом розгляду такої поважної міжнародної безпекової організації як ООН за ініціативи держави Україна.

Викликає несприйняття ще одна позиція з виступу: «Майбутній світовий порядок залежить тільки від нас». Це знову ж таки, сподіваюсь спічрайтерське, усвідомлення новітніх безпекових викликів (фраза ніби списана з чернеток путінської концепції зовнішньої політики).

Заклик до формування нового світопорядку несе в собі небезпеку нового фізичного геополітичного переділу. А це ми, тобто людство, вже неодноразово проходили. І з досить сумними та трагічними фіналами. То ж чи варто сьогодні говорити про саме таку перспективу? Чи не доцільніше нам згуртуватись довкола ідеї ноосфери, як передбачав наш славетний земляк Володимир Вернадський? Він писав про новий стан людського розвитку («людина стає найбільшою геологічною силою”), в якому людство своєю працею і думкою може докорінно перебудовувати своє життя. Хіба не варто всім етносам планети вийти, зрештою, на вирішення глобальних питань існування планети Земля? Є лише одна перепона для цього — необхідно спільними зусилями усунути причини нестабільностей і війн. При всій недоладності цієї ідеї з огляду на сучасний стан справ в Україні і світі, вона якраз зараз вбачається наймодернішою і найперспективнішою. Бо це ідея існування цивілізації взагалі.

Я не намагався зараз проаналізувати виступ Президента України на саміті YES, бо не мав ні такої задачі, ні бажання. Це, швидше, були рефлексії на тему безпеки, трендів четвертої промислової революції (тут це слово умісне) і перспективного майбуття нашого короткого персонально, але безмежного в людському родовіді, життя.

Те, що я почув у виступі, на жаль, це не новий світ. Це намагання прикрасити вхідні двері до реальних планетарних викликів, ризиків і загроз новими шатами минулих уявлень про майбутнє світу.

Микола Голомша

Джерело:  https://lb.ua/blog/mykola_golomsha/376955_chi_tse_diysno_noviy_svit_pislyamova.html