Парламентські вибори у Франції як лабораторія європейських політичних змін?

6 місяців ago Інформ центр 0

За результатами першого туру парламентських виборів у Франції партія нового президента країни Еманюеля Макрона «Республіка, вперед!» та його союзник партія «Демократичний рух» вийшли на перше місце отримавши 32,3% голосів виборців. При таких розкладах місцеві аналітики пророкують цьому альянсу 445 з 577 місць у Національних зборах – нижній палаті французького парламенту.

«Республіка, вперед!» у першому турі обігнала альянс правоцентристів на чолі з «Республіканцями» (15,77%), альянс «Непідкореної Франції» до якого входили комуністи (13,74%) та ультраправих на чолі з «Національним фронтом» Марін Ле Пен (13,2%). А донедавна правляча Соціалістична партія, представник якої Франсуа Олланд був попереднім президентом Франції, навіть не пройшла до другого туру, набравши менше 12,5% голосів мінімально необхідних для цього.

Про можливість відходу від поділу політичних сил країни на «правих» і «лівих» ми писали на нашому сайті ще під час перебігу президентських перегонів у цій країні (див. Перемога Емманюеля Макрона, а що далі?).  Перші результати парламентських  виборів показують, що ця тенденція набуває політичної ваги й надалі.

До того ж багато говориться про те, що докорінним чином зміниться склад нижньої палати французького парламенту, що відображає запит широких верств французького суспільства на докорінні зміни. Все це так. Але потрібно враховувати ще й ту обставину, що наразі депутати парламенту не можуть бути сумісниками (тобто займати ще якісь посади у органах виконавчої або місцевої влади), відповідно до нещодавно прийнятого закону. На цьому тлі багато хто з уже колишніх парламентарів побажав тримати синицю в руках, аніж гнатися за журавлем в небі та відмовився від участі у виборах.

Можна без перебільшення сказати, що для традиційних або ж ідеологічних партій цей електоральний цикл став «часом розплати» за багаторічне нехтування проблемами своїх виборців та країни в цілому, які накопичувалися роками, однак ігнорувалися. Цей приклад мав би надихнути українців, за прикладом французів, на наступних виборах електорально помститися тим політсилам, хто тривалий час ігнорував їхні проблеми, вирішуючи лише одну з них – примноження власних статків.

Важливою рисою сьогоднішнього політичного життя Франції є принципи формування управлінської команди Макрона: її основу складають колишні соціалісти, але місце в ній знаходять також представники інших політичних таборів, зокрема, колишній мер Гавра призначений новим прем’єр-міністром країни. Власне, такі експерименти в політиці не є французьким ноу-хау. В доволі обмеженому обсязі вони у свій час проводились у США (коли у адміністрацію демократів запрошували окремих республіканців) та у деяких інших країнах. Сьогодні ж у Франції Макрон набирає політиків під вирішення конкретних національних проблем, не дивлячись на їх попередню  політичну приналежність. З часом, причому найближчим, це може призвести до істотного переформатування політичного ландшафту країни, початок цього процесу ми і бачимо зараз.

На думку автора, у Франції є всі шанси здобути славу новітньої політичної лабораторії, що  проводить сміливі виборчі експерименти у часи, коли стара політична еліта не в змозі відповісти на нові виклики часу, не відчуває настроїв суспільства.

 

P.S. До другого туру виборів, який відбудеться 18 червня, пройшли лише чотири політичні альянси («Республіка, вперед!», «Республіканці», «Непідкорена Франція» та «Національний фронт»), що й «розіграють» розподіл місць у Національних Зборах Франції. Однак, є всі підстави стверджувати, що остаточні результати якщо й зміняться, то несуттєво.

 

С.Балло, аналітик