Навколо контракту на поставки російського газу в Україну між НАК Нафтогаз України і російським Газпромом від 19 січня 2009 розгортається гучний скандал

6 місяців ago Інформ центр 0

 

Підставою для цього стало окреме рішення Стокгольмського арбітражу навколо згаданого контракту (травень 2017).

Безсумнівно, рішення у Стокгольмі є успіхом, торжеством справедливості для нашої держави, оскільки згаданий і транзитний контракти однозначно не є позитивом для нас.

Тут варто нагадати, що низка положень тих контрактів ще 8 років тому були публічно, об’єктивно оцінені як негативні з точки зору українських національних інтересів. Повторювати ці оцінки тепер нема змісту. А більш детальний юридично-правовий аналіз доцільно буде зробити після оприлюднення остаточного рішення Стокгольмського трибуналу.

Дивно, що раніше, починаючи з 2009-го, стосовно згаданих газових контрактів була мовчанка, а тепер раптом – гучний скандал.

Образливо те, що тоді, у 2009-му, критика обох газових контрактів сприймалася неоднозначно, а тепер, засудження тих самих їх положень Стокгольмським арбітражем, вже сприймається як істина. На жаль, але «маємо те, що маємо», вірніше те, що нам століттями не безрезультатно нав’язували і значною мірою нав’язали: чуже краще свого. Черговий раз проявилося те, що популізм часто затьмарює об’єктивність. У цьому контексті, варто зауважити, що є низка осіб, які тоді, у 2009-му, «з піною» захищали контракти, а тепер їх засуджують. Так і хочеться зрозуміти: а де ж совість цих діячів, відповідальність, гідність тощо?

Серед багатьох нісенітниць, дехто до процесу домовленостей за подальший імпорт газу в Україну та його транзит через нашу територію знову намагається «притягнути» тодішнього президента України, хоча впливати на урядові структури не було в його компетенції.

Зокрема, начебто за вказівкою Ющенка наприкінці грудня 2008-го представник НАК Нафтогаз України (структури, яка підпорядкована КМУ) не погодився на прийнятну ціну за газ. Хоча насправді ж ця згода ніби була досягнута лише на рівні голови Газпрому, який зауважив, що цю ціну ще має узгодити з прем’єром РФ Путіним. А він, судячи з усього, тієї прийнятної нам ціни не погодив. Однак, це чомусь замовчується. Крім цього, цей представник НАК начебто був відкликаний президентом з газових переговорів у РФ, тобто відкликаний з Москви до Києва. При цьому жодних доказів про це та інше не надається. Незрозуміло також, чому представник КМУ раптом підкорився неконституційній волі президента, а раніше і пізніше – ні.

Щонайменше викликає подив, те що ми зараз лише у своєму середовищі шукаємо винних у підписанні газових контрактів 2009 (тобто того, хто офіційно погодився на кабальні умови імпорту газу). Але навіть не намагаємося з’ясувати інших чинників: які альтернативи тоді були в української сторони; хто що зробив, а хто не зробив для їх наявності; як себе вели наші іноземні партнери тощо? Тепер, наприклад, є технічні можливості імпортувати газ із західних країн і повністю обійтися від поставок в Україну російського газу. Тоді, у 2009-му, такої альтернативи імпорту з РФ не було.

Безумовно, треба з’ясувати обставини та виявити всіх причетних до формування згоди на кабальні умови імпорту газу (з точки зору українських національних інтересів). Насамперед треба усіх причетних невідкладно усунути від ухвалення рішень. Потім, після детального з’ясування та усвідомлення негативної ролі окремих персонажів в укладанні згаданих контрактів, не допускати їх до відповідних посад та прийняття державних рішень – принаймні, аби уникнути подібних помилок у майбутньому. Однак, таке ґрунтовне з’ясування краще робити у спокійній атмосфері, а не в період воєнних дій і внутрішньої дестабілізації в країні.

Пріоритетом у газовому контексті, мабуть, тепер має бути з’ясування того, де, хто і як готував проекти згаданих контрактів (сумнівно, щоб вони готувалися в Україні); як забезпечувалося їхнє підписання; чи ці контракти були складовою якоїсь воєнної схеми; які застосовувалися методи антиукраїнського спонукання; які були альтернативи у підписантів з українського боку; між чим і чим вибирали підписанти тощо.

Адже тепер, якщо у класичній воєнній схемі фазу «артилерійська підготовка» замінити фазою «газова атака», то виходить така сучасна схема російсько-української гібридної війни: газова атака – Харківські угоди – анексія Криму – воєнні дії на Донбасі – деструкція в Україні.

 

Богдан Соколовський, екс-уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки