Про зарплату як явище

2 роки ago Інформ центр 0

Написати на цю тему наштовхнула замітка в одній районній газеті про те, що наразі неможливо знайти швачок у цех із заробітною платою 4 тис. гривень. Підприємець бідкається, що якщо і надалі люди відмовлятимуться працювати за такі, як на нього, непогані гроші, то можливо прийдеться закривати бізнес, а це ж податки, робочі місця і т.п.

Взагалі, тема зарплат є однією з найактуальніших в Україні. За чверть століття нашої незалежності нею практично ніхто не займався на державному рівні, а якщо й робилися спроби «реформування» зарплат, то виглядало це несистемно і ще більше поглиблювало негативні тенденції. Через відсутність державницького підходу сьогодні в Україні найманий працівник у більшості випадків немотивований працювати ефективно, він не бачить причин чому він повинен це робити, а заробітна плата перетворилась на засіб задоволення елементарних біологічних потреб працівників і не більше.

Тому не дивно, що шаленими темпами виросла трудова міграція, кваліфіковані робітники масово виїзджають працювати за кордон, оскільки це надає їм значно більше можливостей отримувати гідну платню за свою працю.

Довідково:

Відповідно до даних дослідження, проведеного в рамках проекту МОМ (Міжнародної Організації Міграції – представництво в Україні) у 2014-2015 рр., за кордоном перебувають для здійснення трудової діяльності близько 700 тис. громадян України. (у 2014 – 424 тис. чол., у 2015 – близько 688 тис. чол.).

Потенційними довгостроковими мігрантами є близько 310 тис. чол.

За даними цього ж дослідження, серед трудових мігрантів переважають чоловіки, найчисленнішими серед них є особи 30-44 років (понад 40%), більшість мігрантів походить із західних областей країни. 41% трудових мігрантів мають середню або середню спеціальну освіту, 36% – вищу освіту. Основні країни призначення працівників-мігрантів – Польща, Російська Федерація, Чеська Республіка та Італія. На них припадає близько 80% загальних потоків короткострокових та довгострокових трудових мігрантів з України.

Обсяги легальних коштів, які перераховували заробітчани, втім падали рік від року: у 2013 р. вони складали 8,5 млрд. дол.. США, у 2014р. – 6,5 млрд. дол.., у 2015р. – 3,8 млрд. дол. Це пояснюється з одного боку намаганнями влади обкласти ці суми податками, а з іншого – падінням довіри до міжнародних платіжних систем.

Незважаючи на певні негативні тенденції стосовно зменшення перерахованих легальних коштів від заробітчан, владу така ситуація цілком влаштовувала.

 

З іншого боку, вже не перший рік і нинішні урядовці, і їх попередники повторюють мантру про те, що у нас кваліфікована та дешева робоча сила, котра здатна тяжко і задешево працювати, не вимагаючи при цьому гідної оплати праці та соціального забезпечення.

Потурання такій позиції з боку української влади призводить до постійної деградації корпусу вітчизняних найманих робітників, що має тенденцію до поглиблення.

Коаліція, що прийшла до влади після Революції Гідності однією із своїх реформ обіцяла змінити систему оплати праці в нашій країні. Але як бачимо далі обіцянок поки що діло не йде.

Натомість є намагання протягнути розроблений ще «регіоналами» і дещо підфарбований нинішніми посадовцями проект Трудового кодексу, після прийняття якого взагалі не залишиться навіть ілюзій стосовно створення дієвого мотиваційного механізму для найманих працівників на українських підприємствах та установах.

Політична Партія «ПАТРІОТ» наголошує про те, що наразі проблема адекватної оплати праці найманих працівників є однією з найбільш гострих та болючих в Україні. Спроби реформування нині діючої системи якщо й робляться, то носять хаотичний характер (зокрема, йдеться про абсурдно високі зарплати керівництва окремих державних підприємств, на кшталт керівництва «Укрпошти») або непродумані спроби введення мінімальної заробітної плати у 3200 грн.

Патріоти попереджають: низькі заробітні плати не сприяють підвищенню конкурентоздатності вітчизняної продукції, а лише продукують відтік робочої сили за кордон.

 

С.Балло