Чи можна обійтися без вугілля з ОРДЛО?

5 років ago Інформ центр 0

Загальновідомо, що в Україні, на контрольованих нами шахтах не видобувається ні одного кілограма антрациту, а видобувається більше ніж споживає теплова енергетика вугілля газової групи. Також багато написано про те, що українська теплоенергетика споживала в останні роки приблизно 9,5 млн тонн антрациту, оскільки так ще з радянського часу обладнані деякі українські ТЕС і ТЕЦ. Решту станцій спроектовані і обладнані так, аби не споживати антрациту, а тільки вугілля, яке вдосталь видобувається у нас, не враховуючи шахт на тимчасово непідконтрольній частині Донбасу. Тут варто зауважити, що в багатьох країнах така ситуація є постійно, а теплова електроенергетика там є основною складовою електрогенерації, оскільки частка атомної електроенергетики у них менша ніж в Україні (або й взагалі відсутня).

Словом, в УРСР усі теплові станції були спроектовані і, відповідно, споруджені при найменших фінансових затратах так, аби спалювати лише те вугілля, яке оптимально транспортувати лише з радянських шахт. Ніхто й не передбачав потреби імпорту вугілля на територію СРСР. Тому шляхи доставки вугілля на українські ТЕС і ТЕЦ були організовані так, щоби доставляти на них вугілля лише із конкретних радянських шахт, під які планувалися конкретні станції – тобто, не передбачалися поставки морським шляхом, не було дубля під’їзних шляхів тощо. А вся оця інфраструктура в Україні не змінювалася із радянських часів. Саме тому тепер через наші морські порти можна поставляти в рік приблизно половину потрібного вугілля антрацитної групи – тобто майже 5 млн тонн. А треба 9,5.

Отже, склалося так, що на 26-му році незалежності деякі українські ТЕС і ТЕЦ радянського зразка цілком закономірно залишалися обладнані для спалювання лише антрацитного вугілля, тобто: «прив’язані» до своїх же донбаських шахт, де видобувається вугілля антрацитної групи. Інші українські теплові станції обладнані для спалювання вугілля газової групи, яке видобувається і на Донбасі, і в Дніпропетровській області, і у Львівсько-Волинському басейні.

Лише у 2008-му році тодішній Президент України В.Ющенко ініціював дообладнання всіх станцій для спалювання вугілля і антрацитної групи, і газової – на вибір, як є у багатьох країнах. Ця ініціатива була публічно обумовлена насамперед комерційними інтересами держави Україна – тоді, зокрема, виглядало вигідніше продавати антрацит на міжнародних ринках, ніж його спалювати на наших, технологічно застарілих теплових станціях. Аспект національної безпеки не афішувався. На жаль, таке дообладнання в силу різних причин не було реалізоване. По-перше, такий проект коштував би грошей (а вільних не було); по-друге, дообладнання вимагає часу; по-третє, тоді ніхто навіть не допускав, що можлива агресія з боку РФ і ми втратимо контроль над окремими шахтами на нашій території тощо.

Другий серйозний імпульс для зазначеного дообладнання був у квітні 2015 року, коли у Києві під час свого візиту Президент Польщі Броніслав Комаровський оголосив, що Польща готова виділити приблизно 50 млн євро на дообладнання українських теплових станцій (це вже було в часі, коли ми не контролювали шахт, де видобувається антрацит). Звичайно, 50 млн – це занадто мало для України. Але для початку, вкупі із власною часткою це би був добрий старт для міжнародного проекту з дообладнання українських теплових станцій у контексті підвищення національної безпеки, зокрема в період російської агресії. На жаль, нема інформації про те, що ми скористалися польською пропозицією, так само, як невідомо про наше звернення щодо цільової фінансової допомоги до міжнародної спільноти та міжнародних організацій.

Те ж саме можна сказати і про інфраструктуру доставки вугілля – про залізниці біля станцій і до нашої території. Все зроблено так, як було спроектовано в СРСР: доставляти вугілля із своїх шахт – тобто, на українські теплостанції можна доставити вугілля або з «прикріплених шахт», або з російських шахт. У цьому контексті зовсім не передбачалася доставка морським шляхом.

Коротше кажучи, до окремих українських теплових станцій (зокрема тих, які спроектовані для спалювання вугілля антрацитної групи)  є залізничні шляхи доставки цього вугілля з тих шахт, які сьогодні окуповані, або – через окуповану територію, або – з РФ. А доставити весь обсяг антрацитного вугілля з міжнародних ринків через українські морські порти неможливо без їх відповідної перебудови, якою ніхто не займався від часу утворення нашої держави – зокрема тому, що це не було пріоритетом і коштувало би не малих грошей.

Можна і треба, звичайно, з’ясовувати хто більше винен в тому, що нема розумної альтернативи щодо поставок вугілля, а теплові станції не мають вибору щодо спалювання різних сортів вугілля. Принаймні – аби тепер і в майбутньому не допускати стратегічних помилок у державотворенні.

Отже, тепер без відповідної роботи по встановленню обладнання на теплостанціях і по створенню альтернативних залізничних і морських шляхів до них (а це, у свою чергу, вимагає фінансових затрат), не можна забезпечити енергетичну незалежність від РФ та окупованих нею територій.

То ж треба дати відповідь на питання: чи можна унезалежнити наші теплові станції від РФ, що і коли треба робити для цього?

Відповідь дуже проста і конкретна: МОЖНА і це не вимагає чогось особливого.

Посилаючись на думки фахівців, варто наголосити:

1.Дообладнання українських теплових станцій, раніше спроектованих під шахти, де видобувається антрацитне вугілля, українськими національними структурами (які тепер часто шукають роботи за кордоном) потребує до 2-х років. А станції в районі зони окупації можна дообладнати і за 8 – 10 місяців.

2.Реконструкція шляхів постачання вугілля з міжнародних ринків (включаючи морські порти) та вугілля з інших українських шахт вимагала б кілька місяців.

То ж виходить, що за два роки можна одночасно зробити і те, і друге. В такому разі, можна максимально забезпечити теплоенергетичну складову національної безпеки: станції можуть спалювати або виключно антрацит українського походження, або українське газове вугілля, або імпортне вугілля.  В критичних умовах (а умови теперішньої окупації такими і є), за 8 – 10 місяців можна одночасно дообладнати всі теплові електростанції в районах зон окупації та модернізувати інфраструктуру альтернативного постачання на них вугілля, включаючи морські порти, з метою унезалежнення теплових станцій від вугілля з окупованої території і з РФ.

 

Слава Україні!

 

Богдан Соколовський, екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки