Протидія корупції

Корупція – остання цитадель циніків.

Закон України “Про запобігання корупції» дає чітке визначення поняттю «корупція». Суть його досить проста – це завжди протиправне використання службових повноважень.

Для боротьби з цим ганебним явищем у правоохоронних органів є всі необхідні законодавчі можливості і інструменти. Для застосування цих інструментів не вистачає політичної волі.

Поки система влади побудована так, що людина прагне зайняти певну посаду саме з корупційних перспектив, а не задля виконання прямих обов’язків, то ми маємо абсолютну безперспективність такої боротьби. Тим більше, що вищим пілотажем корупційних діянь є намагання посадових осіб максимально дистанціюватися від ними  ж ініційованих темних оборудок — вони самі не ведуть розмови, не підписують документи, не беруть валізи з “відкатами”.

На щастя, в Україні досить сильне негативне сприйняття корупції (як явища) і корупціонерів (як таких). У нас існує сильна публічна антикорупційна мода. Однак виживання на побутовому рівні (а нерідко і фізіологічне) заставляє безправного українця для вирішення своїх проблем в правовому полі шукати зв’язки — кума, брата, свата, доброго знайомого або, зрештою, посередника. Це при тому, що пересічний українець не любить звертатися до державних закладів, він їм інтуїтивно не довіряє.

Сьогодні лише правовими інструментами з явищем тотальної корупції в Україні не справитися. За відсутності політичної волі та власного прикладу будь-яка розпіарена боротьба з цим ганебним явищем приречена на провал.

Всеосяжна українська корупція є частиною тотальної світової корупції, яка огортає своїм павутинням цілі управлінські кластери і розповсюджується по планеті. Це не що інше як реакція централізму (тоталітаризму, авторитаризму тощо) на втрату перспектив свого існування. Ця глобальна проблема вимагає офіційної реакції ООН, якої досі нема, очевидно із-за проникнення корупції і в цю структуру.

Корупція не є чимось незмінним, вона живе і розвивається одночасно з розвитком держави і самої епохи.

Сучасними предметними  проявами корупції в Україні, крім давно відомих, є:

– приниження владою ролі і значення українського суспільства перед іноземними аудиторіями, коли певні думки щодо ключових національних позицій стають спочатку відомими міжнародним громадам через світові ЗМІ, а лише потім українцям;

– парламентсько-політичне шантажування суспільства нібито вимогами міжнародного співтовариства, коли під гаслами вступу до ЄС приймаються закони, вигідні олігархам;

– підміна функцій та відповідальності між органами державної влади та допоміжними органами, коли  Адміністрація Президента України береться керувати РНБО,  Генеральним штабом України, Мінобороною та іншими інститутами державної влади;

– безглузде нехтування професійними кадрами державного рівня з наданням переваги бізнес-менеджменту епохи первинного накопичення капіталу;

– тотальна монополізація управлінських функцій, які імітують децентралізацію і ще більше посилюють централізм. Особливо це відчутно у сфері мілітаризації держави, коли потужності оборонно-промислового комплексу (ОПК) використовуються не для боротьби з глобальним гібридним тероризмом, а задля посилення експортних позицій конкретних управлінсько-бізнесових та мафіозно-лобістських  груп;

– міждержавна корупція, за якою один чи декілька учасників угоди не виконують взяті на себе зобов’язання, а велика міжнародна спільнота проявляє безвідповідальність, обумовлену глобалізацією залежностей між різними суспільствами, економіками та державами. Зокрема, це – невиконання країнами-гарантами Будапештського меморандуму.

Щоб проблема тотальної боротьби з корупцією стала належною практикою судово-правової системи, потрібно визначити наукові компоненти цього явища, окреслити його стратегічні масштаби і особливості проявів у сучасному житті держави, законодавчо забезпечити умови для безкомпромісної боротьби.

Далі – започаткувати реальну автономність усіх гілок влади.

Нарешті на повну силу має запрацювати місцеве самоврядування, яке повинно відійти від формату обслуговування центральної влади і зосередитись на вирішенні актуальних проблем територіальних громад як середовищ життя.

Створення повноцінного громадянського суспільства, формування самодостатніх громад,  де всі дії відбуватимуться прозоро й зрозуміло – це і є шлях боротьби з усіма проявами корупції в державі та суспільстві України.

 

Остаточна перемога над корупцією можлива, але вона не досягається одноразовими діями на короткому відрізку часу.

У масштабах держави перемога над корупційними діяннями  має стати результатом системної, передусім законодавчої, роботи, реформи правоохоронних органів та повного перезавантаження суддівської гілки влади.

Це – щоденна, напружена, монотонно-марудна, але вкрай необхідна фахова робота правоохоронців, результати якої повертають громадянам віру у справедливість та у позитивні зрушення в державі.