Національна безпека

Національна безпека – це всенародна справа.

Збройне захоплення наших територій – Криму і частини Донбасу – сталося як закономірний наслідок попередньої  «інформаційно-культурної» агресії Росії.

Чому так сталося?

У Криму і на Донбасі   надто багато наших громадян, а також представників держави виявились байдужими і навіть ворожими до таких цінностей, як українська мова, історія, культура.

За всі попередні роки української незалежності Україна як держава ніяк не протидіяла агресивній державній політиці Російської Федерації на вбивання в голови громадян України цінностей так званого «руського мира». Іншими словами, ми програли війну за мізки багатьох наших співвітчизників.

Захист територіальної цілісності є найпершим обов’язком держави. Держава, яка цього не робить або не здатна зробити – рано чи пізно вмирає. Втрачаючи території, ми втрачаємо людей, які там живуть.Але й втрачаючи людей, тобто програючи «руському миру» боротьбу за їх мізки, ми в підсумку втрачаємо території.»

Протидія інформаційній агресії Росії не повинна зводитися лише до реакції на кожний її випад. Так, потрібно давати відсіч кожній конкретній брехні про нас, але цього явно мало.

Примітивному, але дуже агресивному «руському миру» ми маємо протиставити наш інформаційно-культурній простір України і, передусім, його толерантність, інноваційність, повагу до людської особистості, підтримку творчості та розвитку конкуренції на рівні самореалізації громадян, європейську багатогранність.

Захист національних інтересів – це постійний процес, а національна безпека-це не лише державна, а й насамперед всенародна справа.І не тільки державні службовці, а й громадяни – на партнерських стосунках з державою – через ті інституції, які ми звичайно називаємо громадянським суспільством, повинні робити все для утвердження в новій Україні наших українських цінностей, які мають бути органічною складовою цінностей загальнолюдських.

 

Місце культури в системі національної безпеки.

Інформаційно-культурний простір України має в своїй основі європейське багатоманіття, а це ще раз доводить, що монополізація інформаційного простору декількома медіахолдингами є неприпустимою.

Медійну холдингізацію держави слід розглядати як одну з ключових небезпек для інформаційно-культурного простору держави, а відтак – для її національної безпеки.

Маючи достатньо інформаційно-медійних ресурсів, що забезпечує створення майже монопольного стану у цій галузі  в Україні, агресор використовує увесь арсенал комунікаційно-контентного впливу для створення іншої віртуальної реальності у свідомості пересічних громадян, а також для формування реальної громадської думки з метою переформатування  на цій базі державно-адміністративних устроїв.   Він намагається проникнути у різні соціальні верстви споживачів інформаційного продукту, проводячи комплексне багаторівневе креативно-технологічне просування різних  тем та проблем, в основі яких лежить ідеологія  «руського мира», переслідуючи мету унеможливлення українського національного спротиву та повернення України на орбіту російської імперії.

Ресурність інформаційно-культурного простору без уваги державного управління та законодавця віддаються агресору задарма.

Не мають українські медіа холдинги грати у корпоративні ігри, а повинні масово тиражувати національний культурний продукт та забезпечувати якісний комунікаційний контент.

 

Складнощі Мінського процесу

Україна намагається дотримуватися і букви, і духу Мінських домовленостей, однак вони, на жаль, діють не так, як це планувалося в Брюсселі та Києві, а так, як це задумувалося  в Москві.

Путінська Росія проводить масштабну технологічно-ресурсну терористичну операцію, використовуючи контрольовані маріонеткові утворення – «ДНР» і «ЛНР». Вона не просто ігнорує положення міжнародних угод, а знищує базові принципи мирного співіснування, переводячи міжнародну спільноту в режим постійно діючого страху та намагаючись перетворити її  у геостратегічний резерв путінізму.

Знадобився тривалий час, щоб очільники європейських країн та США   зрозуміли очевидність гібридного характеру агресій Росії проти України.  Причому, в поняття гібридності, наприклад, представники збройних сил США включають нерегулярні бойові дії, кібернетичні спеціальні операції, політичний та економічний тиски, характеризуючи в цілому агресію Росії як глобальний виклик.

Російські терористи щодоби порушують перемир’я на Донбасі, брутально ігноруючи Мінські угоди. Ситуація дедалі заходить у кут, а засоби впливу європейських лідерів практично вичерпуються. Потрібні нові рішення.