Територіальні громади

Саме у громадах відбувається життя.

Чи буде ефективною територіальна громада, до центру якої немає прямого автобусного сполучення, як і немає спільних інтересів у мешканців сіл на відстані 40 км, що ввійдуть до  новоутворення?

Якими правами володіє територіальна громада (представницький орган місцевого самоврядування та виконавчий орган влади)?

Як враховуються інтереси тих 10 чи 15 сіл, які входять до об’єднаної громади?

Чи мають громади статус юридичної особи та в який спосіб вони розпоряджаються землею, майном, іншою власністю громади?

Яким чином мешканці всіх населених пунктів, яких об’єднали під одним дахом, можуть брати участь у вирішенні нагальних питань саме їхнього села чи хутора?

Ці та інші питання є принциповими для селян, однак на них нема відповіді.

За розрекламованою реформою самоврядування стирчать вуха радянської системи управління , яка отримала нове дихання під назвою «децентралізація влади».

Експерти та журналісти наводять безліч позитивних і негативних історій про об’єднання громад за кордоном. Враховувати ці приклади і досвід потрібно, але не підлаштовуватись під них, бо ми маємо відштовхуватися від власного досвіду – історичного, ментального, соціумного тощо.

Адже  громада хутора чи села – це безцінний історико-генетичний код нашої землі, який століттями не давав українському народові щезнути з лиця планети і підтримував дух наших предків, які за умов відсутності соціумно орієнтованої ефективної державності зуміли донести до сьогодення само ідентичність нашого народу.

Саме з тих далеких часів до нас дійшла культура місцевого самоврядування, яка зараз з великими труднощами відновлюється на місцях.

Слід зазначити, що за свідченнями вчених, саме українці презентували Європі стилістику практики місцевого самоврядування, яке утвердилося там.

Саме у громадах відбувається життя, то ж ми маємо створювати там всі інфраструктурно-технологічні умови для повноцінного розвитку громади і творчого самовдосконалення та повної самореалізації громадян.

Тобто, держава мала би покласти собі за мету наближення всіх можливих і перспективних сервісів до громад – незалежно від їх розміру та віддаленості від урбаністичних центрів.

Децентралізація влади – як процес перенесення та розширення можливостей громад з одночасною модернізацією структури місцевого самоврядування – є дуже складна, але вона має всі підстави дійсно відбутися.

Це залежить, насамперед, від самих мешканців громад, їх активності і самоорганізації. Примусово ж об’єднані громади не зможуть реалізуватися, і тоді країна може отримати зворотний процес – вихід громад із такого об’єднання.

Майбутнє України за спроможною і потужною громадою.

Якщо проаналізувати життя громад, а точніше – середовища життя, то там процеси,  запущені Майданом, набирають обертів.   Громади все частіше і потужніше заявляють про себе як про господарів землі, ресурсів і потенціалів, як традиційних, так і  нетрадиційних, особливо з позиції четвертої промислової революції

Вони живуть і трудяться заради того, щоб після них могли щасливо жити та мати перспективу їхні діти.

Децентралізація, за умови її наповнення всеохопним справжнім змістом,  дає  можливості для творення нашого спільного щасливого майбуття.

Ця реформа має проводитись за принципом субсидіарності, згідно з яким механізм управління суспільством повинен  будуватися  «знизу-вгору»,   і ніяк не інакше, бо все інше – це стилістика минулого і потужна зброя глобального гібридного агресора.

Самоврядування: мода, необхідність, перспектива?

Якщо на парламентських чи президентських виборах наш громадянин спрямовує більшість своїх образ і надій на центральну владу, очікуючи вчергове «манни небесної», то під час виборів до місцевих органів влади вже почало спрацьовувати  розумінняа, що чекати благ нема від кого і потрібно розраховувати на себе, орієнтуватися на  сусіда та громаду.

На жаль, усвідомлення українцями того факту, що вони тепер безпосередньо впливають на стан свого життя, ще не набуло массового  характеру,  тому  явка виборців на виборах до територіальних громад у загальному   залишається невисокою,  мають місце підкупи голосів, застосовується адміністративний ресурс.

Як не прикро, але допоки життєвий рівень населення, а з ним і усвідомлення власної відповідальності за стан життя, падатиме, –  з технологією підкупу виборців, як і з використанням владою адміністративного  ресурсу, боротися буде надзвичайно важко.

Тільки час покаже нам плюси і мінуси процесу створення об’єднаних територіальних громад та дасть відповідь на питання, чи отримають ці нові соціумні утворення додаткові переваги для розвитку і спроможність у вирішенні нагальних проблем.

Наразі є думка, що ми маємо справу не з поточною реформою, а з цивілізаційним викликом втрати громад як таких, що існували віками і зберігали  до цих пір свою автентичність, традиції та генетично-стратегічний код майбутнього нації.

Відбутись це може через нове законодавство, за яким  проглядається думка про те, що статус юридичної особи мають лише об’єднані територіальні громади, а всі населені пункти, які ввійшли  до ОТГ,  цей статус втрачають.

Втрата статусу юридичної особи ліквідує територіальну громаду як середовище життя, і це – найбільший мінус  ось такого «добровільного» об’єднання громад.

Адміністративно-територіальний устрій має опиратися на процес децентралізації як продуманого, вивіреного, з аналізом пілотних проектів дійства та залежати від його результатів. Це в теорії.  Практика ж свідчить про зворотне. Очевидно бажання відрапортувати про об’єднання як факт, що відбувся, спонукає багатьох керівників прискорювати цей процес адміністратив- но-корпоративними методами.

Добровільному об’єднанню, окрім іншого, заважає  відсутність необхідної системної публічної соціолінгвістичної інформації про сутність реформ, переваги децентралізації, етапність її проведення та конкретний результат, який отримає громада і кожен з її членів.

Такий брак суспільної інформації викликає недовіру до самого процесу децентралізації  та спротив примусовому об’єднанню під виглядом добровільного.

У  країнах Європи, наприклад, децентралізація тривала досить довго, бо там влада дуже зважено підходила до питання збереження суспільно-життєвих особливостей та традицій того чи іншого територіального устрою, який існував віками, поважаючи інтереси своїх громадян.  Жодного поспіху чи посадового радикалізму, а тим паче – бюджетного шантажу.

Ми вважаємо, що при проведенні децентралізації, реформі місцевого самоврядування повинна враховуватися низка особливостей – історичних, ментальних, фінансово-економічних, культурно-цивілізаційних, регіональних тощо. Але враховуватися так,  щоб не зашкодити громадам,  і з їхньої згоди –  з метою розширення можливостей життя і самореалізації.

В основі будь-яких реформ завжди має бути людина, громадянин, ойкуменістична гармонія із природним середовищем для розширення зон і середовищ щасливого життя.

Держава має розглядати людину як партнера, на якого можна покластися і в співпраці досягти успіху.

Для  цього є простий, але надзвичайно сильний рецепт – Статут громади, який є юридичною конституцією норм і правил життя для всіх громадян чи гостей громади. Це той ключовий, стрижневий документ, який визначає громаду головною дієвою юридичною особою в партнерських стосунках суспільства із державою.

Статути нинішніх громад, які в процесі децентралізації набувають нових  характеристик і ознак, мають стати  новітнім Магдебурзьким правом для середовищ життя – кожного населеного пункту модернової Майданної України.

Ще один важливий, вартий уваги, аспект  – це законодавче врегулювання ринку землі,  яке мало  би  врахувати  інтереси  не тільки ОТГ як юридичних осіб,  а й первинних громад,   відносно чого є  поки що сумніви.

Що таке відкриття легального ринку землі в Україні?  Це, швидше, початок турбулентності вільного ринку в умовах галузево-управлінського монополізму (олігархату всіх видів та форм) у симбіозі з фінансово-банківськими транснаціональними компаніями з українськими коренями в офшорах.

Це означає, що може відбутися капіталізація унікальних земельних ресурсів у глобальному масштабі  планетарної продовольчої безпеки, і передумови для такого розвитку події , вже проглядаються. Втім, в Україні зберігається достатня кількість політиків, для яких патріотизм і традиції справжнього державництва не є порожнім звуком, що вселяє певний оптимізм.

Проблема  не в пришвидшенні легалізації ринку землі  і будь-якою ціною. Проблема в наявності адекватних цивілізаційних систем контролю за цими процессами і в збалансованості  взятої на себе відовідальності щодо землі між різними гілками державної влади у партнерстві зі спроможним самоврядуванням. І тут слово громади є вирішальним.

Двадцять шість років суспільство чекає продуманого і ефективного кодексу-моделі про продаж землі сільськогосподарського призначення та про використання всіх видів земель з позиції культивування щасливого життя в природі, а не технократично-прагматичного ресурсу виробництва заради виробництва.

Технократичний наступ на землю є світовою тенденцією. Щорічно у світі площа сільсько-господарських угідь зменшується в середньому на 6 %.  Україна, на жаль, не є винятком із цього списку.

Варварське ставлення до землі призвело до порушення стійкості агро- ландшафту. Надмірна розораність (56 % території країни і 80% сільсько- господарських угідь), як один із основних факторів втручання людини у природу, стала причиною дисбалансу природного процесу ґрунтоутворення та зростання ерозії земельних площ. А це щорічні мільярдні збитки, які згодом можуть призвести до непоправних втрат.

Що ми маємо зараз на ринку землі? Практично застій з перспективою занепаду. Штучне стримування розвитку сільськогосподарської галузі завдяки постійному продовженню мораторію на продаж землі призвело у багатьох випадках до формування тіньових схем привласнення цієї ж землі.

Недопущення в Україну іноземних інвесторів, за якими стоять мільйонні інвестиції, породило систему вітчизняних власників землі. Кілька сотень багатіїв разом з низкою «тіньових» чиновників-феодалів володіють тисячами гектарів на правах копійчаної оренди.

Намагання фермерів творити власне сільськогосподарське виробництво стало битвою з бюрократичними перепонами і тиском агрохолдингів за виживання.

Нинішній мораторій на продаж землі є ще одним інструментом тиску на громади і селян. З іншого боку, тему продовження мораторію деякі політичні сили активно використовуватимуть для штучного розхитування політичної ситуації в країні.

Виникає дилема, з якої, на перший погляд,  виходу немає. Але вихід є.

І його пропонує політична партія Патріот

Ми наполягаємо на тому, щоб ринок землі розпочинався із юридично-технологічної моделі Статуту громади шляхом внесення в нього окремого розділу про ринок землі.

А вже від цього мають писатися центральні закони про використання землі в Україні

Громада – кожний селянин – має стати учасником процесу запуску функціональної моделі продажу та комплексного використання землі. Бо тільки спроможна громада – а таку спроможність дає юридична можливість впливу на процес регулювання ринку землі – матиме перспективу і зможе розвиватися адекватно сучасним викликам та загрозам.

Чи відрізняються управлінці самоврядування від управлінців державних інституцій?

Відрізняються – як посіяний на дачі газон від зеленого лугу за селом.

У першому випадку все планується, узгоджується і затверджується. Причому змінити щось у планах дуже важко, оскільки  цей процесс пов’язаний з масою погоджень та процедурою голосування. Для отримання додаткових фінансів потрібно пройти «сім кіл бюрократичного пекла»…

У другому випадку всі плани та дії проходять публічну перевірку  на правильність у громаді, і одразу стає зрозумілим, чи підтримує вона тебе, а чи ні.

Безперечно, що в обох цих випадках управлінці мають бути  державниками і не з позицій управління минулого, а з позицій концептуального публічного управління-координації майбутнім.

Для них інтереси держави і громади – це питання їх прямої публічної відповідальності, патріотизму і совісті.

Управління, незалежно від того, державне воно чи самоврядне, маєвиводити нас на рівень Майданних цінностей – відповідальності, партнерства,  гідності та довіри як ознак якостей щасливого життя…

Тільки за умов сповідування Майданних цінностей і тотальної публічності як потреби і стилю управління на всіх рівнях в оновленій Україні ми зможемо досягти синергетичного ефекту держави і суспільного самоврядування.