Соціальний захист

 

Покинуті державою учасники АТО можуть стати знахідкою путіністів

Майдан дав надію на зміни в масштабах держави – на потужний удар по корупції, контрабанді, кумівству…Однак реальність виявилась іншою. Замість боротьби – «договорняки», замість оновлення – консервація, замість надії – безвихідь.

Будь-яка хвороба, якщо її не лікувати, може перерости у хронічну.

Так і корупція в Україні давно стала хронічною «хворобою», бо «лікарі» в державних кабінетах не застосовують інноваційних радикальних методів «лікування», а пропонують «заспокійливе», не переймаючись долею «хворого».

Потоки контрабанди на Донбасі, бурштинові скандали на Житомирщині, Мукачівські «бої» між бійцями  «Правого сектору» та правоохоронцями – симптомні відлуння корупції з непередбачуваними наслідками для країни.

І справа не тільки у безсиллі влади та її неспроможності долати корупцію у державних масштабах. Справа ще й у наслідках неоголошеної війни та її солдатах, не адаптованих до мирного життя.

Ті, хто повернулися із фронту, залишаються зі своїми проблемами сам на сам.  Держава не дбає про їх реабілітацію, не пропонує роботу, що  вичавлює у суспільства сподівання та віру, породжені Революцією Гідності.

Настрої на фронті – дедалі радикальніші, і не проти ворогів, а проти влади, що є викликом нашим можновладцям і дороговказом на вирішення проблеми.  Ігнорування проблем учасників АТО при  відсутності дієвих механізмів боротьби з корупцією може стати детонатором соціального вибуху.

Треба розуміти, що покинуті державою вчорашні бійці можуть легко потрапити до рук  криміналітету, а відтак – стати знахідкою для кремлівських агентів, які зможуть тоді легалізувати  зброю і заявити про «волю» народу, який бажає справедливості.

Насправді питання стоїть руба – або ми, нарешті, прислухаємося до громад і почнемо діяти як одна команда, модернізуючи Україну, або виразки минулого проникнуть в усі щілини державного організму і призведуть до тріумфального реваншу контрреволюційного реваншизму.

 

Біженці в Європу. Український ракурс.

На тлі наймасштабнішого після Другої світової війни напливу біженців у Європу, що загрожує паралічем ЄС у разі незнайдення виходу із ситуації, все частіше  лунають застереження щодо біженців із України. Ця проблема стала предметом занепокоєного обговорення у Європарламенті та ООН, а також темою окремих виступів лідерів європейських країн.

А в самій Україні проблема біженців, тобто внутрішньо переміщених осіб, а гострими політичними баталіями та катастрофічним погіршенням соціальних стандартів відійшла не на другий, а на п’ятий-сьомий план.

А варто пам’ятати, що за даними ООН мільйон триста тисяч наших співгромадян стали вимушеними переселенцями.

Хто ці люди? Які категорії представляють? Які проблеми, крім житла і роботи, потрібно для них вирішити?

За даними Управління ООН у справах біженців, понад 60% вимушених переселенців в Україні – люди старше 60 років. Це особи передпенсійного і пенсійного віку, яким потрібна увага і постійне житло, тобто повне державне забезпечення. Вони залишаються в країні, в той час як найактивніша частина населення країну покидає, поповнюючи лави трудових мігрантів європейських країн.

На жаль, бойові дії на Донбасі та окупація Криму посилили  бажання українців залишити країну, яка мала би дбати про власних переселенців, створюючи відповідні цільові програми допомоги їм.

Зволікання з боку держави в питаннях надання допомоги переселенцям з Донбасу та Криму, соціальної адаптації внутрішньо переміщених громадян, відсутність належної уваги до дітей, які відчули на собі жорстокість бойових дій, ігнорування проблем переселенців-інвалідів – це далеко не повний перелік відкладених соціальних вибухів у державі.

Слід також пам’ятати про ризики проникнення в міграційну масу українців бойовиків із Донбасу та агентів російських спецслужб, які згодом завдяки перебуванню у Європі легалізуються в Україні. Передбачити їх подальші дії неважко, як і припустити реалізацію  Кремлем сценарію  створення катаклізмів в регіонах України, далеких від Донбасу.

На жаль, європейська спільнота досі не усвідомила, що проблема міграційної  навали є штучною, і насправді біженці – це глобальний терористичний тренд боротьби з середовищами миру в країнах сталої демократії.

Що ж стосується України, то нагальне і невідкладне вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб має стати першочерговим завданням уряду. Варто також координувати ці дії з представниками ЄС та ООН, які опікуються біженцями, бо саме спільними зусиллями швидше долаються проблеми.

 

ЯК УКРАЇНЦЮ ЖИТИ БЕЗ ДОМУ?

Проблема безхатченків не є новою для нас, як, власне, і для будь-якої іншої країни світу.  Різниця полягає лише у ставленні держави і суспільства до людей, які залишились, в силу певних обставин, без даху над головою.

Років 30–40 тому Європа та США потерпали саме від бездомних.  Тоді ці питання хвилювали громадськість, і уряди намагались владнати проблему, опираючись на широкий волонтерський та громадський рухи. Зрештою, за десять років спільними зусиллями з цим впорались. В європейських країнах зараз відпрацьована комплексна система роботи з безхатченками. Вона опирається на співпрацю міжнародних інституцій, держави, та громадських організацій. Найпершим питанням тут є цифрові стандарти ведення обліку цієї категорії громадян. Самі  вони, зазвичай, не реєструються, тому  ця функція, відповідно до національних законодавств, покладається на організації, які надають допомогу бездомним. У Данії, наприклад, до таких належать хостели як державно-суспільні інституції опіки. В багатьох країнах проводиться опитування працівників організацій, які надають допомогу цій категорії населення, і таким чином формується певний реєстр. В Нідерландах, де найменша кількість безхатченків, близько ста двадцяти організацій надають майже 250 видів послуг бездомним. До переліку таких послуг, окрім харчування та забезпечення нічлігом, обов’язково входять психологічна, соціальна та  юридична допомога.

На хвилі боротьби з проблемами безхатченків, надання їм всебічної допомоги наприкінці 80-х років минулого століття в Європі була заснована неурядова Європейська федерація організацій по роботі з бездомними (FEANTSA). Зараз вона об’єднує понад 100 організацій з 30 країн континенту, які опікуються даною категорією людей.  FEANTSA визнана ЄС та ООН і отримує від них для своєї діяльності фінансову допомогу. Це не єдина організація, яка надає допомогу знедоленим. У світі їх –  достатня кількість,  Варто згадати, зокрема, світову мережу «Емаус», філії якої знаходяться у майже 40 країнах.

В Україні проблема безхатченків ніколи не була першочерговою, бо на неї не звертали дотатньої уваги ні держава, ані суспільство. Однак ось уже чотири  роки поспіль із другорядного це питання перемістилось у категорію актуальних і навіть першочергових.

Путінсько-терористична агресія в Криму та на Донбасі раптово залишила без даху над головою сотні тисяч українців.

За інформацією Мінсоцполітики, станом на 9 січня 2018 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, взято на облік 1 492 100 переселенців, або 1 218 002 сім’ї з Донеччини, Луганщини і Криму.  Переважна більшість  з них потерпають саме за відсутності постійного місця проживання та спричинених цим проблем.

Категорія безхатченків сьогодні – це не лише соціально знедолені особи. Це ще й соціально-конфліктні групи громадян, які не є по суті втраченими для суспільства, а лише в силу життєвих обставин залишилися на узбіччі життя. Це, наприклад, ті, хто звільняються з місць позбавлення волі, або втратив житло через сімейні конфлікти,   шахрайство, втрату роботи чи родинних зв’язків. Тому наше спільне державно-громадянське завдання – сприяти їхньому поверненню в середовища життя громад.

Людина без дому має рівні права з громадянами, які  мають дах над головою. І якщо забезпечити житлом бездомних держава наразі не в змозі, то вирішити проблему реєстрації таких громадян законодавцю цілком під силу, адже це функція держави щодо первинного захисту своїх громадян.  Реєстрація дає  можливість отримувати передбачені законом послуги, зокрема, медичні, освітні, соціальні тощо, тому бажано цю проблему не не замовчувати і не відкладати в глухий кут, щоб потім не отримати потужний керовано-міжрегіональний соціальний вибух.

Доцільно також  творити регіональні та загальнодержавну інформаційну базу даних щодо  безхатченків, яка має постійно  оновлюватись.

Ми маємо всі  зрозуміти, що  в  суспільстві  ці люди займають своє місце та мають всі підстави для того, щоб до них ставились з повагою, бо це наші громадяни.