Охорона здоров’я

 

ЗАГРОЗИ ЗДОРОВ’Ю НАЦІЇ – ВИКЛИКИ  ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Українці настільки поглинуті проблемами елементарного виживання, що значна частина з них давно махнула рукою на власне здоров’я і йде до лікаря лише тоді, коли «припече».

Для політичної партії «Патріот» є очевидним, що здоров’я нації має бути пріоритетом модернового державництва в Україні.

Насправді ж ситуація із загальнонародним самопочуттям далека від райдужної.

Перманентна публічно-імітаційна реформа системи охорони здоров’я призвела до її розбалансованості, а постійна  зміна керівників, тотальні скорочення,  депрофесіоналізація процедур та суперечливість регламентів  викликають апатію і безнадію у медичних працівників. Низький рівень заробітних плат, забезпечення ліками та ресурсно-технологічних умов праці «вимиває» із галузі найпродуктивніших та ініціативних медиків.

Все це не може забезпечувати високоякісного лікування, і воно відбувається на рівні можливого, залежачи від можливостей самого хворого.

В Україні нерідко спалахують скандали щодо нестачі сироваток, вакцин та запобіжників певних захворювань, але  найбільшою із проблем є лікування туберкульозу, який сьогодні реально загрожує людству.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) дійшла висновку, що третя частина населення на планеті носить у собі туберкульоз. Щороку до хворих додається ще дев’ять мільйонів осіб на всіх континентах, з яких півтора мільйона вмирає. Вчені намагаються подолати цю страшну небезпеку, але вона виявилась здатною до мутацій і протистоїть цій боротьбі, оскільки здатна на вироблення резистентних до ліків штамів.

Ще у 1993 році ВООЗ визнала туберкульоз хворобою, яка представляє для людства глобальну загрозу.

За сто років, протягом яких людство намагається подолати цю страшну загрозу, Україна тричі попадала в епідемічний туберкульозний епіцентр – 1936, 1947 та 1995 року. На жаль, третя епідемічна хвиля триває дотепер. За статистикою, кожну годину хворих на туберкульоз стає приблизно на чотири особи більше, а це 30–35 тисяч хворих на рік. Вмирає щороку – десять тисяч. Україна сьогодні входить до п’ятірки країн, в яких туберкульоз є однією з найгостріших проблем.

Водночас туберкульоз є проблемою соціальної інфраструктури і соціальної відповідальності.

З одного боку, боротьба з цим захворюванням є абсолютною прерогативою держави.

Це -медична реформа, прозорість і оперативність тендерних процедур, які б дозволяли своєчасно забезпечувати нагальні потреби у ліках.

Це повсюдна забезпеченість робочими місцями, що дає можливість працюючому витрачати необхідну суму на лікування та, особливо, на профілактику захворювань.

Це впровадження новітніх технологій діагностики організму з метою завчасного визначення можливих негативних змін в організмі.

Це, зрештою, реформа пенітенціарної системи, яка донині є джерелом роз повсюдження у суспільстві туберкульозу.

З іншого боку, це має бути  соціальна відповідальність людини і громадянина за збереження власного здоров’я  та здоров’я людей, які оточують її в повсякденні. А це цілий комплекс виховних і інформаційних заходів, які мають супроводжувати людину змалечку і до старості.

Всі ці чинники повинні органічно поєднуватись у цілісній системі боротьби з туберкульозом. Зрештою,  очільникам держави треба зрозуміти, що європейська інтеграція може залишитися нездійсненною мрією, якщо рівень захворюваності на туберкульоз вийде на загрозливо-епідемічний рівень.