Енергетика

Відновити життя там, де діє радіація, це наш борг перед історією і майбутнім

Тридцять років тому сталася найбільша в історії ядерної енергетики техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа – аварія на Чорнобильській атомній станції в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.

Цю радіоактивну «міну» заклали під Україну тодішні московські правителі, які,  не сприймаючи протести Української академії наук, мали намір збудувати під Києвом загалом 16 енергоблоків. Страшно подумати, що могло статися з нашою країною, якби ці плани здійснилися.

Радіоактивний викид після вибуху в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року був еквівалентний 300 бомбам, скинутим свого часу на Хіросіму.   Тоді   постраждали громадяни багатьох держав, однак радіаційна хмара найбільше накрила територію України і Білорусі.

За офіційними даними, в нашій країні нараховується 3,4 мільйона осіб, яких вразила своїм чорним крилом катастрофа.

На ліквідацію наслідків аварії направлялись вчені, спеціалісти з обслуговування АЕС, армійські підрозділи хімічних військ, вертолітники, фахівці інших спеціальностей тощо. Їх пройшло через АЕС у період з 1986 по 1989 роки близько 600 тисяч осіб.

За даними Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» зараз у країні 210 247 ліквідаторів.

Протягом тридцяти років усе, що стосувалося аварії на ЧАЕС, подавалось суспільству через призму тотальної катастрофічності, безвихіддя  та безперспективності, а сама зона відчуження стійко асоціювалася з навіки втраченою територією, де будь-яке відновлення можливе через віки.

Тема  відродження зони чи  хоча б використання її можливостей  ніколи  не розглядалася  серйозно на державному рівні.

Мабуть, єдиним проектом, який отримав підтримку уряду та зараз перебуває на стадії завершення, став проект  створення на території ЧАЕС централізованого сховища ядерних відходів українських атомних електростанцій  (ЦСВЯП), яке будує американська компанія Holtec International і планує його введення в експлуатацію у 2019 році. Безпека даної споруди надзвичайно висока, а її герметичність навіть при прямому пошкодженні є пріоритетним елементом функціонування.

2016 рік  став  офіційно «Роком  вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи». Відповідним Указом Президента України, окрім традиційних заходів «із поліпшення умов соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ліквідаторів». передбачено доручення Кабінету міністрів щодо надання пропозицій про створення Чорнобильського біосферного заповідника.

Це питання уже піднімалось не раз, але зрушення у розробці відповідного законодавства так і не відбулось, хоча тема перетворення зони відчуження на науково-практичний полігон глобального значення і перспектив є  цікавою.

Найперше  – цей унікальний майданчик міг би стати  Меккою для науковців усього світу.

Тут можна було би розгорнути спільні науково-дослідні програми для з’ясування впливу радіації на живі організми та вироблення механізмів захисту і лікування.

Варто вийти з ідеєю створення міжнародної наукової лабораторії, де свою діяльність могли   би здійснювати сотні вчених з різних куточків світу, а це, в свою чергу,  привело би в Україну мільярдні інвестиції.

Інтерес для науки може представляти і вивчення змін радіоактивного фону під цілеспрямованим впливом екосистеми, тобто дослідження  можливостей  нейтралізації рослинами забруднення навколишнього середовища.

Однак найпотужнішою виглядає ідея економіко-промислового використання нинішньої зони відчуження, де пріорітетними напрямами розвитку мали б стати сонячна і вітрова енергетика.

Необхідні умови для цього є. Це і земельні площі для розміщення електроустановок, і можливість запуску вітрових, це, навіть, достатня кількість сонячних днів у році тощо.

За висновком Міжнародного агентства відновлюваної енергетики,  генерація енергії з використанням відновлюваних джерел завдяки новітнім технологіям стає дешевшою, ніж генерація енергії на основі викопного палива.

У країнах Євросоюзу вітроенергетика забезпечує 10% виробництва електроенергії, а,  наприклад, у тій же Данії вона досягає 42% загального споживання електроенергії.

Такі ж великі перспективи має і сонячна енергетика. В Німеччині, де значно менше сонячних днів, ніж в Україні,  саме завдяки сонцю виробляється понад 5% від всієї електроенергії.

В Україні практично вся територія придатна для вироблення сонячної електроенергії. Вже зараз майже в кожній області діють такі установки, тому використання можливостей нинішньої зони відчуження значно посилило би наш енергетичний потенціал.

Окрема перспективна, але наразі гіпотетична, тема – це можливе використання газових потужностей у районі ЧАЕС. Йдеться про метан і водень. За останніми дослідженнями вчених встановлено, що Чорнобильська АЕС розташована над Південним прибортовим розломом – великою тектонічною зоною, де відбувається висхідне проникнення газів з різних глибин. Звичайно, говорити про найближчі перспективи такого використання ще зарано, але проводити наукові дослідження, виходячи з промислової, екологічної і безпекової точок зору,  потрібно невідкладно.

В експертному середовищі  також активно обговорюється тема використання водню для отримання білка. Для цього існує відповідна технологія,  де активно застосовуються водневі бактерії для одержання кормового й харчового білків, які могли б використовуватися у тваринництві. Отже  тема водню і ЧАЕС могла б стати предметом однією із державних програм.

 

Нам слід розуміти, що потенціал  територій, які нині перебувають у так званій зоні відчуження, є досить великим – за своєю унікальністю і перспективністю. Його треба використовувати, але зважено й обережно, щоб не збільшити існуючі ризики.  Однак  залишати   й надалі цю зону як чорну діру для сталкерів-екстремалів є неприйнятним!

У народній пам’яті  назавжди залишатиметься ця страшна катастрофа на ЧАЕС, яка принесла горе тисячам українських сімей, як  і легендарний прояв людського героїзму та подвигу ліквідаторів наслідків аварії.

Але життя триває,  і нинішнє покоління українців має оживити цю, здавалося навіки мертву,  землю.

Відновлення живого світу в умовах діючої радіації – це наш борг перед історією та майбутнім.