Економіка

Україна має стати економічним центром Європи!

Маючи практично невичерпний (або відновлюваний) потенціал, як ресурсний та промисловий, так  і культурний, Україна не змогла поки знайти свій шлях до євроінтеграції… За 26 років незалежності ми маємо тільки занепад економіки, виснаження ресурсів та стабільну тенденцію до соціально-культурного зубожіння. Влада самостійно не справляється з тими обов’язками та відповідальністю, які взяла на себе перед народом України.

Тому зараз дуже важливо винайти шляхи та механізми , які б дали змогу Україні та Українцям, без огляду на слабкі дії чи бездіяльність влади, самостійно заявити про Україну як про економічний та культурологічний центр,Серце Європи!

Враховуючи якість вітчизняних товарів та привабливе логістичне розташування України, вітчизняний виробник може скласти суттєву конкуренцію більшості виробників, товари та послуги котрих насичують європейські ринки. Найважливіше зараз донести інформацію про можливості України до європейського споживача та забезпечити прямі контакти між українським виробником та європейським ринком.

 

Культура як креативна індустрія

«Ось піднімемо економіку – візьмемось за культуру»- приблизно так розмірковували майже всі очільники уряду за роки незалежності України.

А тим часом поза увагою залишалось динамічне прямування прогресивного світу до нового виміру – креативної економіки, народженої в певній мірі вченням про ноосферу, основоположником якого став наш видатний українець  – Володимир Вернадський. Вчений передбачав, що поєднання економічних знань з потоковою динамичною всеохоплюючою інформацією дасть принципово новий та абсолютно відмінний від усіх попередніх фактор виробництва і, відповідно, нову якість людству.

І дійсно сьогодні ми бачимо, що економіка провідних країн світу формується творчо-креативними  індустріями, які створюються за рахунок надшвидкого розвитку інформаційних технологій, інноваційних підходів до всіх без винятку сфер соціально-економічного та політичного життя у поєднанні з творчими аспектами культурних трендів сучасності.

Ми маємо зрозуміти, що нині до когорти творчих людей належать не тільки живописці, скульптори, письменники та артисти, а й підприємці, промисловці, управлінці – тобто представники професій реального сектору економіки, де сьогодні креативність і творчий підхід займають чільне місце.

Світова економіка у своїй масі стала орієнтуватися на творчі підходи та креативність мислення і вирішення проблем, тому креативна індустрія стала ключовим чинником економічного зростання країн та основою поліпшення добробуту людей.

В Україні ж економіка переживає не кращі часи. Причиною глибокої кризи, яка пожирає нині Україну,  наші можновладці називають путінську агресію на Донбасі, пояснюючи саме нею неможливість проведення реформ, підвищення розвитку економіки та покращення стандартів життя.

Насправді причина у іншому – в «одвічному конфлікті матеріального і духовного в людині» – за Вернадським, і наразі  матеріально-меркантильне в думках і діях наших можновладців перемагає

Культуру як креативну індустрію найкраще  та багатовимірно було б розвивати на рівні окремого населеного пункту, середовища життя, де поєднання культурного розвитку та економічної складової  сприяло би формуванню еліти в найширшому розумінні цього слова і розвитку цілого регіону. Наприклад, культурний розвиток призводить до буму концертів, театральних гастролей, книжкових виставок тощо, за рахунок чого заповнюється місцевий бюджет. Розвиваються сервіси – дизайнерські, рекламні, музичні, на які з’являється попит у представників бізнесу.

І це – лише один аспект розвитку культури як креативної індустрії, а їх може бути безліч і в будь-якій галузі, будь то освіта чи машинобудування.

У провідних країнах світу динамічний розвиток галузей, які базуються на знаннях, демонструє перспективність саме такого підходу до успіху, тому Україна також має  рухатися  у напрямку розвитку креативної індустрії.

Четверта промислова революція

При всіх розмовах про необхідність економічного зростання держави слід пам’ятати про те, що справжнього громадянина формує сім’я, місцева школа, культура, історія, традиції та ментально-мовні коди.

Коли ці сфери і напрями будуть пріоритетними, то необхідність в однобічних (методологічно) розповідях про економіку відпаде – це буде зрозумілим для кожного українця.

Сучасні тренди глобалізованого мирного світу співжиття стануть нормою кожної громади,  а не головним болем чиновників-імітаторів, які залежать від посадовців-функціонерів, зв’язаних застарілими корпоратизованими путами управ- лінських стилістик минулих практик та стандартів.

Фундаментом сучасної України є цифрова демократія, яка в експертному середовищі має назву- цифрова Конституція України.

В Україні, як загалом і  в світі, діє, так звана аналогова версія законодавства.

Сучасні динамічні процеси, які відбуваються потоково і безперервно, потребують нового осмислення, яке можливе лише в цифровому варіанті.

Ми стоїмо перед необхідністю розв’язання глобальної теореми переходу міжнародної спільноти не тільки до норм цифрової демократії, а й до норм цифрового міжнародного права.

Це пояснюється необхідністю приймати рішення дуже швидко, і кожне таке рішення має ув’язуватись із комплексом інших рішень і ситуацій.

Сьогодні в експертному середовищі лунають різні думки з приводу визначення  ролі криптовалюти як цифрової платіжної системи. Одні вважають її перспктивою розвитку сучасного суспільства, інші – інструментом глобальної монополізації та викликів глобального гібридного терроризму.

Досить дивною видається позиція деяких експертів про те, що нові форми фінансової взаємодії з часом ліквідують систему національних контролів за фінансово-банківською сферою. Враховуючи, що людство все активніше занурюється в цифровий світ, в режимі якого не можна щось приховати, контроль, навпаки, стане дієвішим і ефективнішим.

Тому криптовалюта – це формат запровадження тотальної прозорості транзакцій на фінансовому ринку і потужний індикатор утвердження миру в цивілізації.

З іншого боку – це найтехнологічніший виклик мирній цивілізації недалекого майбутнього. Враховуючи, що в недалекій перспективі нинішні комп’ютери та інф- раструктурні мережі стануть квантовими, –  рівень захисту і збереження інформації стане недосяжним для зовнішнього враження.

Однак ми маємо спочатку перемогти рецидиви проявів неоварварства, які сьогодні просувають криптовалюти як інструмент глобальної зброї для фінансування проектів глобального гібридного тероризму.

 

ЧОМУ УРЯД ВВАЖАЄ, ЩО УКРАЇНЦІ МАЮТЬ БУТИ БІДНИМИ?

Уже стало традиційним, що причиною щорічного падіння доходів українців  в уряді називають агресію Росії на сході України.

Такий підхід є правильним лише частково, оскільки бойові дії ведуться на території, яка складає лише декілька відсотків від загальної площі країни.  Надзвичайний стан не оголошувався, і держава, загалом, живе за звичайними законами мирного часу.

Тому найголовніша причина нашого тотального збідніння це те, що уряд не запропонував плану економічного розвитку держави або, що правильніше, середньострокової стратегії.

Будь-яка програма, а тим паче економічна, передбачає виконання запла- нованих заходів із прогнозованою результативністю і вимагає системної, а не вибіркової,  прозорості та персональної відповідальності.

За відсутності такої програми, весь економічний механізм держави «прокручується» в ручному режимі, а за здобутки видають суми зовнішніх валютних запозичень.

До «здобутків»  чинного уряду можна віднести зростання цін на послуги ЖКГ, що є неспівставними із реальними заробітками українців, які просто неспроможні платити за газ, електрику та водовідведення за такими непомірними цінами.

Заплутана та марудна система субсидій з усіма її підводними течіями  не спасає наших злиденних громадян, а являється інструментом приниження їх гідності, переведення у стан рабів і відновлення повної залежності від держави, як це було за часів СРСР.

Звичайно, що такими легшее управляти. Але українці вже довели, що не раби, і про це варто пам’ятати очільникам держави, які зараз воліють не згадувати про Майдан.

Слід додати, що збільшення тарифів для населення передбачає зростання розміру цільових виплат з бюджету компаніям-монополістам, що надають відповідні послуги. Звичайно ж, те, що ці компанії українських та російських олігархів, у проекті бюджету не прописується.

За існуючих умов діяльності Кабінету міністрів (як і інших державних струк- тур) будь-який (навіть найкращий) прем’єр-міністр спокушатиметься можливостями власного збагачення за рахунок пересічних громадян.

Необхідно кардинально змінювати як структуру вищого органу виконавчої влади, так і його функціональне призначення.

Економікою мають займатися професіонали, а не політичні популісти.

Електронне врядування та координаційні функції уряду – ось що має змінити філософію влади та її представників. І тоді уряд буде зацікавлений у тому, щоб український народ був самодостатнім – незалежним матеріально і багатим духовно.

 

Чи потрібні Європі люди, погодинна капіталізація ских складає 72 центи?

З 2010 року в Україні запроваджена погодинна оплата праці, яка мала би стати своєрідною формою захисту прав найнятого робітника, оскільки роботодавець позбавлений права заплатити менше за годину, ніж це передбачено законом.

Така форма взаємин між працівником і роботодавцем є абсолютно прийнятною за умов справжніх, а  не імітаційних,  ринкових відносин.

Це, зрештою, показник, який демонструє стан справ в економіці європейської країни та рівень сучасного управління уряду державним господарством.

У 2010 році погодинна оплата праці складала  5,20 грн. , у  2017  – вже  19.34 грн, а  в бюджеті на 2018 рік  цей показник зріс до  22.41 грн, що відповідає  близько   0,72 Є.

Погодинна оплата не є надуманою цифрою, оскільки вона «прив’язана» до мінімальної заробітної плати, яка, до речі, у 2018 році «зросла» аж до 3723 грн або 103, 82 Є

Якщо порівняти наведені вище цифри з показниками європейських країн, то побачимо наступну картину.

Так, згідно з відомостями  Eurostat,  станом на 1 січня 2017 року 22 з 28 держав-членів Європейського Союзу мають також законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати.   Лише Данія, Італія, Кіпр, Австрія, Фінляндія і Швеція не мають такого поняття.

Десять держав-членів, розташованих в східній частині ЄС, мали мінімальну зарплату нижче 500 євро за місяць:  Болгарія (235 євро), Румунія (275 євро), Латвія і Литва (по 380 євро), Чехія (407 євро), Угорщина (412 євро), Хорватія (433 євро), Словаччина (435 євро), Польща (453 євро) і Естонія (470 євро).

У п’яти інших країнах ЄС, розташованих на півдні, мінімальна заробітна плата складала від 500 до 1000 євро в місяць: Португалія (650 євро), Греція (684 євро), Мальта (736 євро), Словенія (805 євро) та Іспанія (826 євро).

У решті семи державах-членах, всі вони розташовані на Заході і півночі ЄС, мінімальна зарплата булла вище 1000 євро на місяць: Велика Британія (1397 євро), Франція (1480 євро), Німеччина (1498 євро), Бельгія (1532 євро), Нідерланди (1552 євро), Ірландія (1563 євро) і Люксембург (1999 євро).

Для порівняння, федеральна мінімальна зарплата в США становила 1192 в місяць в січні 2017 року.

Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС почала діяти з 1 січня 2016 року.

Час, який мала Україна до введення ЗВТ в дію,  мав бути потрачений професійним урядом на швидкі й ефективні кроки по приведенню стану економіки до спроможного для  порівняння з європейським.

І тут не потрібно було творити щось грандіозне на кшталт сумнозвісної радянської індустріалізації. Потрібно було напрацьовувати закони по розумному й ефективному впровадженню податків, які є найголовнішою складовою бюджету будь-якої цивілізованої країни.

Треба було провести прозору й економічно обґрунтовану приватизацію, розпочати справжню, а не бутафорську, боротьбу з корупцією.

 

Натомість ми бачимо захмарний зріст зарплат у керівників  поліції, Нацбанку, фіскальної служби і різних борців з корупцією.

Висновок напрошується сам по собі – замість формування соціально орієнтованої країни з ринковою самодостатньою економікою ми спостерігаємо створення поліцейсько-фіскальної держави з авторитарно-ручним стилем управління.

Штучна бідність населення, яке заганяють під отримання субсидій (замість створення робочих місць і конкуренції виробництв), лише зайвий раз доводить – уряд програмує такий стан речей задля задоволення вимог олігархів-монополістів.

Угода про коаліцію депутатських фракцій «Європейська країна» передбачала протягом 2015 року проведення низки ключових реформ, серед яких і прискорення економічного розвитку країни. Про результати говорити зайве – вони просто відсутні.

Президент випромінює оптимізм щодо європейської інтеграції, але чи потрібні Європі люди, погодинна капіталізація  яких на сьогодні становить лише 72 центи?

 

БОРОШНО ЧИ ЗЕРНО: ЯК УКРАЇНІ НАГОДУВАТИ СВІТ?

Сьогодні український агропромисловий комплекс зорієнтований на переважний експорт зернових культур, зростання якого стало можливим завдяки постійному підвищенню урожайності та збільшенню посівних площ.

Однак і врожайність, і площі не можуть збільшуватися безкінечно, тому проблема повинна вирішуватись в іншій площині.

Треба збільшувати переробку зерна в Україні, оскільки експорт сировини, яким би він не був, жодним чином не може зрівнятися з експортом продукції переробки.  Остання має значно вищу додану вартість і постійну затребуваність.

За свідченням експертів, вартість зерна в товарах, вироблених з нього, становить лише трохи більше 30 %.  Решта доданої вартості припадає на переробку.

Орієнтація ж на сировинний експорт рано чи пізно може зіграти негативну роль і боляче вдарити по економіці країни.

Із зерна сьогодні можна отримувати майже п’ятнадцять видів різноманітної продукції не лише харчової промисловості. Є великий запит на переробку зерна у фармацевтичному та текстильному виробництвах,  у тваринництві та  парфумерії….

Найзатребуваніший продукт – борошно – Україна протягом десятиліть  виробляє  не  більше  3  мільйонів  тонн  (на це йде 4 млн тонн пшеничного зерна).  Експортуємо  ж ми 1 млн тонн борошна, при тому що лише продовольчої пшениці продаємо 8 млн тонн (загалом – 16 млн тонн). Тобто, Україна втрачає значні кошти, віддаючи перевагу експорту сировини.

Сьогодні досить швидко йде реконструкція морських портів країни, які служать перевалочними  базами для подальшої відправки зерна за кордон, а про розробку державних програм підтримки малого та середнього сільгосппідприємця, зокрема, переробки злакових культур, будівництва великих елеваторів, баз зберігання тощо  – мова не йде.

Це означає, що на рівні уряду питання перспективного розвитку сільського господарства не проробляється навіть лінійно – як базовий регламент функціонального координування. Що вже говорити про геостратегічне моделювання сільськогосподарськими ресурсами, виходячи із коротких і динамічних змінних показників у цій сфері?  Це залишається поза межами існуючих управлінських практик нинішньої    влади.

Міністерство агрополітики будує плани щодо фізичного збільшення експорту зернових, позбавляючи потенційно бюджет гігантських сум прибутку  (та за одно робочих місць), який був би можливим при створенні сучасної переробної галузі зернових культур.

Слід зазначити, що сприяння з боку держави переробці сільськогосподарської продукції впливало би на реанімацію середовищ життя в сільських громадах, адже сучасні технологічні рішення за своєю суттю є динамічними, мобільними та мають великий рівень ефективності.

Швидкий (і незначний) прибуток за рахунок експорту мільйонів тонн сировини таїть в собі велику небезпеку для всієї економіки держави, оскільки такий підхід призводить до деградації цілих напрямів народного господарства. І через певний час Україна з експортера може скотитись до імпортера, як це було за часів СРСР.

В той же часі зростання переробної галузі сільського господарства вселяє оптимізм. Це не тільки наповнення бюджету і створення робочих місць! Ц еще й реклама економічного стану країни, створення доданої вартості політичного ґатунку –  підняття престижу держави і її виробників.

Уряду варто застосовувати такий підхід і в інших галузях.  І лише після цього заявляти, що Україна нагодує світ.

 

СКІЛЬКИ НАСПРАВДІ КОШТУЄ КАРАВАЙ НА СТОЛІ

Організація Об’єднаних Неацій оголошувала 2015 рік Міжнародним роком ґрунтів, але хто в українському уряді хоч раз про це згадав?

Хто заявив про критичний стан наших грунтів та  про започаткування програми відновлення природної сили землі?

Байдуже ставлення до земельного багатства на протязі більш ніж чверть століття з боку практично всіх українських урядів, слабкість малого та середнього фермерства  призвели до низки негативних наслідків, зокрема руйнування ґрунтових екосистем, структури ґрунту, втрати гумусу тощо.

Використання інноваційних технологій, що давно вже стали невід’ємною частиною господарювання у світі, для нас – все ще захмарні мрії.

І хоча за даними Державної служби статистики кількість фермерських господарств в Україні у 2017 р. зросла на 2%, а кооперативів — на 3%. у  порівнянні з минулим роком, це ще не є  переконливим свідченням відродження вітчизняної аграрної галузі.  Адже останні кілька років вона лише занепадала, а кількість аграрних підприємств скорочувалася.

Якщо звернутися до даних тієї ж статистики, то станом на 1 січня 2018 року в Україні налічується 45 035 фермерських господарств і 2069 сільськогосподарських кооперативів,  в той час як на  кінець 2013 року фермерських господарств  було 49132, а кооперативів -2223, що відповідно на 9 і 8 відсотків більше, ніж сьогодні.

Зменшення сільськогосподарських господарств – це втрата робочих місць, а збільшення безробіття – це завжди удар по країні.

Величезної шкоди завдає монополізація виробництва на селі в руках спритних ділків, які пгрозами, обманом і тиском  відбирають у селян землю, маючи на це підтримку  місцевої влади та керівництва центральних земельних структур.

Пахучий коровай на нашому столі проходить довгий шлях –  від комори  до поля, від  елеватора  до хлібокомбінату.  На цьому шляху його супроводжує селянин, який опікується всіма проблемами хлібороба.

Але складається враження, що окрім нього, простого трудівника,  ці проблеми нікого не обсідають.  Ба більше – з ним ведеться цілеспрямована боротьба!

Як інакше можна  оцінити рішення уряду про скасування пільгової системи справляння ПДВ, підвищення вдвічі фіксованого податку, відсутність цивілізованих кредитів та загалом  знущання, яке називається державною підтримкою?

Коровай на столі має зовсім іншу ціну, ніж та, яку ми платимо за нього в ма- газині, і  вимірюється вона не лише прямими матеріальними затратами.

Для селянина – це сутність його існування в цьому світі; це його душа, яка протягом тисячоліть щораз отримує новее відчуття величного єднання з природою.

Для чиновника, навіть найвищого рангу, це, скоріше, статистика – в центнерах, і тоннах зерна, а також у мільйонах гривень бюджетного процесу.

Невже ці виміри не зможуть поєднатися?

Адже тоді наш коровай мав би не лише ціну, а й силу, здатну подолати вікові перепони до щасливого життя.